Бажання розв"язати незрозумілі й неосяжні на той час питання, привело наших пращурів до віри й вірування в надприродні сили - до АНІМІСТИЧНОГО світогляду та анторопоморфного світогляду та анторопоморфізму - до уявлення в людських образах спочатку явишщ природи - як сонце, мороз, вітер, вогонь, дощ, зима, весна, літо, осінь і т. д., а потім і надприродних сил - домовиків, русалок, чортів, потерчат тощо. Вірування пішли іще далі, - що вісі ці надприродні сили "обитають" - перебувають у неприступних для людини місцях: у скелях, драговинах, прірвах та кручах [1, с.404]. Про деякі такі магічні місця в околицях Вінниці писав проф. Степан Килимник.
Степан Килимник (1890 - 1963) – педагог і публіцист родом з Поділля; з 1945 на еміґрації в Австрії, з 1949 в Канаді; ст. і розвідки на іст., етногр. і краєзнавчі теми в еміґраційній пресі, зб. і журн.; "Укр.рік у нар.звичаях в іст.освітленні" [2].
Пропоную інформацію про деякі описані С. Килимником цікаві місця поблизу Вінниці. Отже, почнемо з драговини. Так, драговиною називали засмоктуюче болото, яке завжди, і влітку, і взимку, було покрите зеленою свіжою травицею бо підігрівалось знизу теплою водою, мабуть з підземних теплих джерел, ніколи не замерзало це болото, не покривалось снігом. Коли ж у велику хугу й занесе його нігом, то він за годину гинув.
Драговини найчастіше бували в мокрих долинах, поблизу річок. Вічнозеленим своїм покровом-килимом манили до себе і подорожню людину, й тварин. Коли ж хто ступить на драговину, вона його засмоктує, і слід зниає. Дуже трудно рятувати людей та тварин, які попали в дрговину.
Ось чому в давнину й повстав обряд "ходити на драговину". властиво до драговини. Ті ходження відбувалися віками й докотилися до наших днів (кінця ХІХ ст.). У часи християнства ці шестя відбувалися, як хресні ходи, під знаком християнської віри [1, с. 405].
На Вінничині між селами Хмельова-Зарванці та Якушинці, у долині, де протікає струмок і викопана криниця, була невеличка драговина. За місцевими переказами, вона "поглотила" чимало людей, а навіть у 1913 році, дійсно засмоктала юродиву людину - Юхима. Цього Юхима правда витягли, але, вже не живого, бо, як видно, опинився він у драговині звечора. Напружуючи зусилля викарабкатись, зав"язав усе глибше і глибше. Прохожі близькою дорогою (драговина близько дороги), чули стогін, але, під враженням сказань, що там щоночі "нечиста сила" стогне й заманює людей, тікали. А крім того, було повір"я, що в драговині мучаться душі самогубців і що дуже небезпечно зупинятися й дивитися в бік драговини, коли чути відтіля якісь звуки, а чи благання про порятунок...
Друга подібна драговина була вбік Літинського повіту, на Поділлі, між селами Слобідкою, Саварівкою та Лукашівкою, поблизу ставу Росохватий [1, с. 406].
Народні сказання підносили, що і в Хмелянській і в Слобідській драговинах загинуло понад 20 людей та чимало худоби [1, с. 407].
Іншими надзвичайно цікавими місцями були безодні. Під поняттям "безодня" треба розуміти велике й глибоке джнрнло, що безперестанку б"є з-під землі, ніколи не замерзає, хоч вода у ньому влітку така холодна буває завжди, "що аж у зуби заходить". Такі безодні давали здебільшого початки рікам, річкам, наповнювали стави та озера. У багатьох безоднях буває, за народним віруванням - "цілюща вода", яка допомагає від хвороб та всяких лих...
У давнину влаштовувалися священні шестя до безодень. Одна з безодень на Вінничині знаходиться в місцевості, що носить назву "Спільне" (іще існували назви саме тієї місцевости, де розташована безодня - "Боже", "Соняшне", "Великодне".) А знаходиться ця безодня у вільховому лузі, далеко від поселень, між селами Шереметка-Вишня - Ведмеже Вушко, Зарванці та Якушинці. Уцій безодні цілком прозора вода, природньо газована, завжди дуже холодна, неймовірно клекотить-клекотить з-під землі, наче кипить, вкрита від бурління пухирцями.
Квадратова площа цієї безодні 9 кв. метрів. Вода цієї бкзодні наводнює цілу систему ставів на р. Вишенці, що вливається у Бог [1, с. 408].
Існує також тагато обрядів та легенд, пов"язаних із чудодійними криничками. Кринички - це маленькі джерела глибокої підземної джерельної води, завжди холодної, прозорої. Кринички площею кожна були, порівняльно невеличкі, коло 1-2 кв. метри площею та 1-2 метри глибиною, інколи й мілчі [1, с. 411]. Але таких місць є досить багато, тому вказувати на місця їх знаходження не буду.
А взагалі, цікаво було б дізнатись, що сталося зараз з тими драговинами та безоднями в околицях Вінниці...
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні - К.: Обереги, 1994 - Кн. 2: Т. 3.
2. http://www.pisni.org.ua/persons/948.html
__________________
Б"є життя через край... В голову.
Я біля то безодні в свій час стіки горілки перепив)))), я живу недалеко, і в тому селі кілька друзів було, їздили туда з палатками на відпочинок влітку.
Деякі магчні місця околиць Вінниці
