Показати повідомлення окремо
Старий 08-01-2008, 18:06   #3
Etna
Аркона, м. Вінниця
 
Реєстрація: Jul 2007
Повідомлення: 169
Etna стоит на развилке
За замовчуванням

Пам’ятки канонічного походження свідчать, що за подібні гріхи винуватців відлучали від церкви. В одному з номоканонів ХІV ст., наприклад, зазначається: «А женящися на иноверных дщеря й сыны таковыеда отлучатся лета 5. такожде же и попове иже венчаваять таковых и ти да отлучаться лета три вне церкви». Зауважимо, однак, що ці заборони не поширювалися на великокнязівські родини, члени яких досить часто укладали шлюбні угоди з представниками правлячих династій зарубіжних країн.
Феодально – корпоративний характер давньоруського суспільства унеможливлював шлюби між людьми, що належали до різних соціальних станів. Щоправда, у законодавчих кодексах Київської Русі правові норми, які б чинили перепони для таких шлюбів, не відклалися. Однак, церква відмовлялася освячувати, наприклад, шлюби можновладців з дівчатами. Що походити з інших суспільних верств. Коли ж такий шлюб, хай і неформально, укладався, то в подібних випадках селянки чи холопки ставали наложницями й називались „меншицями” або ”другою” дружиною феодала. Стаття 17-та Просторої редакції Уставу Ярослава велить: «Аще кто иметь две жены водити, митрополиту 20 гривен, а которая подлегла, тую пояти в дом церковныи, а первую жену держати по закону. Имеет ли лихо ею держати князью казнити». Отже, церква захищала прешу дружину. Боронила вона її і від зневажливого слова: «Аще кто зовет чюжую жену блядию, а будеть боярская жена великых бояр, за сором 5 гривен золота, а митрополиту 5 гривен золота, а князь казнить; а будеть меньших бояр – 3 гривны золота, а митрополиту рубль; селенце – 60 резан, а митрополиту 3 гривны».
Багатоженство не було популярним на Русі, а охоплювало лише верхні прошарки панівного класу, передусім, князівське середовище. Втім це явище засуджувалось і в ньому. Згадаймо, наприклад, невдоволення галицьких бояр позашлюбною пристрастю князя Ярослава Володимировича Осмомисла (1153 – 1187). Через його полюбовницю Настуську дружина Ярослава Ольга Юріївна виїхала з сином до Польщі. Пізніше бояри схопили Настуську і спалили.
Вільний селянин не міг одружитися на рабині без попередньої згоди на це її господаря. Вступаючи з нею до шлюбу, він також мав стати холопом. Рабиня ж діставала свободу, якщо господар її спокусив, і вона народжувала дитину: 2Аще кто с рабою своею блуд по нужи створить ти створить детищь да свободить робу ту». Отже, церква певною мірою впливала на соціальну стратиграфію давньоруського феодального суспільства.
Коли ж ніщо не стояло на заваді створенню сім’ї, розпочиналася підготовка до вінчання. Цікавою у цьому плані є канонічна настанова ХІІ ст.: «Аще ктохочеть женитися, дабы ся охабил блуда 40 дней, или за 50, то венчал бы ся. И дати причащения има; аще й опитемья, да последь дати». Весіллю передували заручини – змовини, які супроводжувалися святковим обідом в оселі батьків нареченої. Обов’язковою стравою на ньому був сир, який виносила до столу відданиця. Обрядом „краяння”, тобто розрізання сиру і паляниці на шматки, своєрідно скріплювалася угода про шлюб молодих. ЇЇ недотримання з боку нареченого розглядалися як вияв зневаги до дівчини й каралося грошовим штрафом: «Про девку сыр краявши, за сором еи 3 гривны, а что потеряно, тое заплатити, а митрополиту 6 гривен, а князь казнит». Суспільство було зацікавлене у тому, щоб дівчина вийшла заміж, оскільки за нормами давньоруського законодавства вона була позбавлена права на спадщину по смерті своїх батьків. Не випадково закон передбачав відповідальність останніх, коли дочка не виходила заміж, тобто змушував їх потурбуватися завчасно про долю дітей. Стаття 7-ма Просторої редакції Уставу Ярослава велить: «Аже девка засядет великых бояр, митрополиту 5 гривен золота, а менших бояр гривна золота, а нарочитых людии – 12 гривен, а простои чади рубль». Ось чому, відмовившись від привселюдно взятого зобов’язання одружитись з дівчиною, наречений фактично позбавляв її можливості виділитися з батьківської сім’ї.
На заручинах батьки молодих домовлялися про розміри посагу, визначали день весілля тощо. З кінця ХІІІ ст. Досягнуті умови домовленості вже фіксувались шлюбною угодою (рядом), складанням його займалися свати. Втім ця традиція, очевидно, з’явилася раніше, принаймні вона могла побутувати серед панівної верхівки давньоруського суспільства. Ледь виразні її сліди простежуються в окремих списках Уставу Ярослава.
Церква суворо стежила за неухильним дотриманням, попри всі непередбачені обставини життя, домовленостей про шлюб. Заручившись з дівчиною, хлопець, хай примусом чи через інші причини мав одружитися з нею: «Аще кто девице обручену нужею иметь не леже ему иноя пояти, но ту иметь жену». Не можна було відвернути перспективу шлюбу заручених молодих людей і тоді, коли наречену зваблював інший. Незважаючи ні на що, вона мала стати дружиною того, хто заручився з нею: «Аще кто поимеет девицу обручився с нею и потом прельстит ее ище некто и осквернить я хотя я взяти тои не подобает не аще хощь пакы прьвыи обрячник ея тот, да возьмет я».
Як бачимо, незбереження дівочої незайманості церковні канони не вважали перешкодою до укладання шлюбного союзу. За втрачену непорочність накладалась лише епітимія: «Аще девица погубле девство на венчание причащаеться с мужем, год за се епитимьи». Інша річ, коли у незаміжньої жінки народжувалась дитина. У такому випадку її спостигала, за словами Я. М. Шаповалові, „громадянська смерть”, адже, відважившись на подібний вчинок, вона прирікала себе на ув’язнення до так званого „церковного дому” – закритої церковної установи монастирського типу. Стаття 5-та Просторої редакції Уставу Ярослава так передає цю норму: «Аще же девка блядеть или детяти добудет у отца, у матери или вдовою, обличившее, взятии ю в дом церковныи».
Вінчалися в часи найбільшого напливу людей до церкви, як правило, по обідні, одразу після літургії. Ця урочиста процедура відбувалася у головній частині християнського храму, поблизу вівтаря. Молоді стояли «пред церковными дверими мужь от десныя страна и жена от левыя». Потім священик брав «перстыни два злат и железныи полагает на десной стране Святыя Трапезы… вышед пред церковные двери даеть обручаемым по единой свещи горящей, знаменовав по трижды главы их». Після благословенної молитви нареченому одягалася золота обручка, а молодій – залізна. Священик «сплетаеть десные их руки друг другу и глаголит: Мир всем».
Etna поза форумом   Відповісти із цитуванням