[Etna]

Після вінчання звичайно влаштовувалася весільна учта, на яку запрошувався і священик. Весілля супроводжувалося народними обрядами і ритуалами. На Русі були поширеними, зокрема, звичаї роззування чоловіка, посипання нареченої хмелем тощо. Нерідко під час весілля влаштовувалися Військові турніри або просто кулачні бої. Останні часто закінчувались трагічно для їх учасників. Подібні обрядові звичаї зафіксовані у статті 29-й Короткої редакції Уставу Ярослава, в якій визначалося покарання винним в загибелі людей під час цієї забави: «Свадебное и сгородное бои и убиство, аже что учинится и душегубъство, платят виру князю с владыкою наполы». Засуджуючи язичницькі ігрища і ритуали, церква відмовлялася ховати загиблих у таких турнірах людей поблизу християнського храму й творити над ними службу.
Відповідно до існуючих у Київській Русі церковноправових норм не дозволялося більше двох разів вступати до шлюбу. Священикам заборонялося благословляти такий союз. За порушення цієї настанови їм загрожувало відлучення від сану: « Иже 3-ю поял жену, и иереи благословил, ведая или неведая, да извержеться». Церковнослужителям заборонялось також відвідувати весільну учту двоєженця: «Поп да не ходить на брак ясти и питии женящегося вторую женою, покаяния требующа двоеженцю, что будеть поп предлагаяся яди троеженца а не венчаны да отлучается». Однак, не зважаючи на те, що церква не визнавала законним третій і наступний шлюби, вони були, очевидно, досить поширеними у житті давньоруського суспільства. Канонічні настанови приписували священикам не приймати у порушників цього правила „просфори”, а також накладати на них епітимію. У Візантії двоєженця карали батогами, а його дружину виганяли разом з прижитими нею дітьми.
Шлюбні узи церква проголошувала непорушними. Їх розривання допускалося лише у виняткових випадках і тільки після судового розгляду. Приводом для розлучення подружжя було, звичайно, перелюбство дружини. Цікаво, що подружня невірність чоловіка не давала підстав для розлучення. Церковноправові норми розлучення, що увійшли до складу Просторої редакції Уставу князя Ярослава, визнавали приводами для розлучення також лише провини дружини. Крім згадуваного вже перелюбства, до них відносилися і такі провини: «услышит жена от иных людей, что думати на царя или на князя, а мужу своему не скажет… аще подумает жена на своего мужа или зелием, или инеми людьми, или н мет, что ведати мужа еа хотят убити, а мужу своему не скажет. Аще без мужняя слова имеет с чюжими людми ходити, или питии, или ясти, или опроче мужа своего спати… опроче мужа своего ходити по игрищам или в дни, или в нощи… оже жена на мужа наведет тати (злодіїв – Авт.), велит покрасти, или сама покрадет».
Пам’ятки канонічного права містять свідчення і про інші приводи для розлучення. Одним з них була фізична нездатність чоловіка до шлюбу: «Ожели мужь на жену свою лазить без сьвета, то жена невиновата, идучи от него». Приводом для розлучення могли стати також матеріальні причини: «Яко не мочи мужю держати жены, или жена мужа, или долг много у мужа застанеть, а порты ея грабити начнеть, или пропиваеть». Життя створювало безліч ситуацій, через які сім’ї розпадалися.
Самочинне розривання шлюбу не допускалося. Якщо чоловік залишав сім’ю і створював нову, не освячену церквою, такий шлюб не визнавався, а чоловіка того змушували повернутися до першої дружини: «Аже муж оженится иною женою, а с старою не распустится, митрополиту вина, молодую понятии в дом церковных, а с старою житии». Якщо дружина покидала свого чоловіка і брала шлюб з іншим, останній також ніс відповідальність перед церковною владою. «Аже поидет жена от своего мужа за иными муж или имеет блясти от мужа, ту жену понятии в дом церковныи, а новоженя в продажи митрополиту». Пам’ятки канонічного права приписували жінкам терпляче чекати „отшедшю мужу” й зберігати подружню вірність.
Для того, щоб на законних підставах розірвати шлюб і створити нову сім’ю, чоловік має бути добре забезпеченою людиною. Адже залишаючи дружину без достатніх на те приводів, він змушений був виплатити їй велику матеріальну компенсацію, а також внести штраф на користь церковної влади. Розміри цих відрахувань залежали від соціального статусу подружжя: «Аще же пустить боярин жену великых бояр, за сором еи 300 гривен, а митрополиту 5 гривен золота, а менших бояр гривна золота, а митрополиту гривна золота: а нарочитых люди 2 рубля, а митрополиту 2 рубля: простои чади 12 гривен, а митрополиту 12 гривен, а князь казнить». В такий спосіб церква намагалась зберегти сім’ю, змусити одуматися й відтак утримати в ній годувальника. Опікуючись справами сім’ї і шлюбу, церква у Київській Русі взяла під свій контроль і норми сексуальної поведінки людей. Насамперед, вона намагалася покласти край статевим зносинам між близькими родичами і свояками. Давньоруське законодавство, зокрема Устав князя Ярослава, містить ряд статей, що передбачають відповідальність за зв’язок („блудні”) між братом і сестрою, батьком і дочкою, свекром і невісткою тощо. За подібні порушення винуватці каралися грошовими штрафами (їх розмір сягали від 12 до 40 гривень) та епітимією. Відлучення від церкви загрожувало тому, хто „ с бесерменкою или с жидовкою блуд створить”, тобто вступить в інтимні стосунки з представниками нехристиянських віросповідань.
Основний зміст сповідних уставів та давньоруських пенітенціалів становить саме питання про дотримання етики сексуальних зв’язків. Які ж відхилення від встановлених церквою морально – етичних норм інтимного життя розглядалися нею як найбільш небезпечні?
Насамперед, це – розпуста. Церква вважала її найтяжчим з гріхів: «А всех же дел злых горшь есть блуд: всяк бо грех прочее тела есть, а блудем свое тело сквернить, тоя бо скверны». Розпусник в очах церкви виглядав гірше язичника. Священики могли відлучити блудника від церкви й відмовити рідним такої людини у відправі над нею похоронного обряду. Втім, то були здебільшого погрози, бо, слід думати, явище це було вельми поширеним серед різних соціальних верств населення Київської Русі.
Статеві зв’язки поза межами шлюбу церква вважала злочинними. У Візантії одружений чоловік за перелюбство отримував „для напучення” 12 ударів палицею, незважаючи на його соціальне походження та матеріальне становище. За зв’язок із заміжньою жінкою тамтешнім перелюбцям відрізали носи. У Київській Русі покарання за подібні вчинки були менш суворими. Стаття 8-ма Просторої редакції Уставу князя Ярослава відмовляє митрополиту у праві на отримання штрафу за подружню невірність чоловіка: «Аже муж от жены блядеть, митрополиту нет кун, князь казнить». Втім, в окремих редакціях цього законодавчого кодексу передбачалися грошові штрафи на користь церковної влади за цю провину. У пам’ятках канонічного походження містяться свідчення про те, що на порушників цієї церковної настанови накладалися також піст і епітимія: «Аще мужь блудить от жены или жена от мужа, или холостыи с мужатою женою, не ясти ни масла ни млека 40 дни, на 2 лет причастия не взятии, на год дары не имати, 40 дни егуанглия не целовати, говети 3 дни в нед.: в понед, в среду, в пяток от мяса й млека и от инея».