Показати повідомлення окремо
Старий 08-01-2008, 18:05   #2
Etna
Аркона, м. Вінниця
 
Реєстрація: Jul 2007
Повідомлення: 169
Etna стоит на развилке
За замовчуванням

Крім привнесених церквою у життя давньоруського суспільства норм канонічного права з притаманною для нього системою епітимійних покарань на Русі було створено широку церковну юрисдикцію. Як довів Я. М. Щапов, вона охоплювала три великі аспекти: судочинство у певних справах над усім християнським населенням країни, право чинити суд над деякими групами цього населення (так звані церковні люди) у всіх справах та судову владу над населенням, яке проживало на землях, що знаходилися у феодальній власності церковних організацій. Внаслідок розмежування сфер компетенції між світськими органами державної влади і церквою у віданні останньої опинилося, зокрема, і право здійснювати судочинство у шлюбних та сімейних справах.
Формування норм шлюбного і сімейного права у Київській Русі відбувалося на основі взаємодії місцевих правових звичаїв і привнесених церквою християнських. Їх узаконення належить до середини ХІ ст. Зафіксовані у законодавчому кодексі князя Ярослава Мудрого („Устав князя Ярослава о церковных судах”), а пізніше й в інших зводах, вони своєрідно акумулювали багатовіковий досвід суспільного буття східного слов’янства. Давньоруське законодавство, на відміну від громадянського і сімейного права візантійських законодавчих зводів, таких, наприклад, як Еклога (VIII ст.) та Прохірон (ІХ ст.), якими за певні порушення передбачалися смертна кара чи покалічення, зберігало давньоруську систему покарань у вигляді грошових штрафів на користь єпископа.
Церква закріпила за собою насамперед монопольне право на утвердження шлюбу. Стаття 2 Уставу князя Ярослава передбачала суворі норми покарання за „викрадення” нареченої з метою нецерковного, язичницького шлюбу з нею: «Аще кто умчить девку или насилить, аже боярская дчи, за сорм еи 5 гривен золота, а епископу гривна золота; а менших бояр гривна золота, а епископу гривна золота; добрых людей за сором 5 гривен серебра, а епископу 5 гривен серебра; а на умычницех по гривне серебра, а князь казнить их». Незважаючи на високі розміри грошових стягнень, що накладалися за недотримання церковної форми шлюбу, це нововведення дуже повільно приживалося серед населення Київської Русі. Церковний обряд вінчання поволі розширювався переважно тільки у середовищі можновладців. Як засвідчують канонічні відповіді митрополита Іоанна ІІ, датовані 80 – ми роками ХІІ ст., «не бываеть на простых людех благословенье и венчанье, но боляром токмо и князем венчатися; простым же людем, яко и меньшице поимають жены своя с плясаньем и гуденьем и плесканьем». Церква наполегливо домагалася викорінення стародавніх весільних звичаїв. У численних канонічних настановах та „заповідях” церковні ієрархи повчали, що: «… без венчания жен не поимати никомуж, ни богат, ни убог, ни нищь, ни работен. Без венчаниа бо женитба беззаконна есть и неблагословенна и нечиста».
Проте язичницькі форми шлюбу, зокрема переважно у віддалених від великих центрів сільських місцевостях, зберігалися протягом усього давньоруського періоду. У ХІІІ ст. Народні весільні звичаї побутували, наприклад, у Новгородській землі. Так, у настановах Владимирського собору 1274 р. вказувалося, що «в пределех новьгородьскых невесты водять к воде. И ныне не велим тому тако бытии; аще ли, то проклинати повелеваем». Не були поодинокими подібні випадки і в пізніший період середньовічної історії.
Наштовхуючись у судовій практиці на справи пророзлученн подружжя, шлюбний союз якого укладався за язичницькими звичаями, церква змушена була визнавати законність невінчального шлюбу. Це, хай і побічно, підтверджує стаття 17 Короткої редакції Уставу Ярослава, що передбачала покарання не тільки за розрив церковного, а й язичницького шлюбів. Щоправда, розмір грошових стягнень в останньому випадку був удвічі меншим: «Аще муж с женою по свое воли распуститься, епископу 12 гривен, а буде не венчальныи, епископу 6 гривен». У пам’ятках канонічного походження містяться настанови вищих церковних ієрархів. За якими дозволялось вінчати у церкві подружжя, що утворилось шляхом язичницького шлюбу і у якого вже навіть були діти. Наприклад, у „Повчанні” новгородського архієпископа Іллі 1166 р. зазначається між іншим: «Аже кто покается у вас, ти будеть не венчался с женою, но любо будеть в вечере привел, или умчал, или положил девку жене, любо съблялъся, то не мозите того тако оставити, но испытавше добро, оже хочеть ю водити жене, въведше в церковь, венчайте же, аче и с детьми». Отже, церква змушена була миритися з реаліями давньоруського життя й знаходити компромісні шляхи розв’язання проблем, що у ньому виникали.
У своїх поглядах на шлюб та подружнє життя церква керувалася нормами християнської моралі. Вони були спрямовані на укорінення в свідомості людей святості шлюбу, його непорушності, подружньої вірності та любові. Як справедливо зазначає Н.Л. Пушкарьова, основну увагу церковні ієрархи звертали на духовний бік шлюбного союзу – у подружню любов вони намагалися внести раціональний сенс, зв’язуючи її з любов’ю до Бога. В такий спосіб церква намагалася забезпечити своє панування над широкими верствами населення давньоруського феодального суспільства. Прищеплюючи у сімейному побуті морально – етичні основи християнського віровчення, вона об’єктивно сприяла зміцненню кожної окремої сім’ї та тривкості шлюбу.
Відповідно до існуючих вимог канонічного права, вироблених церквою, заборонялося брати шлюб людям, близьким за ступенем спорідненості до шостого коліна. Інакше кажучи, одружитися між собою могли брат з сестрою у четвертих. Крім того, двом братам чи сестрам не дозволялось одружуватись з особами, що були дітьми одних батьків. Про подібний випадок, зокрема, йдеться в пам’ятці, виникнення якої пов’язують з іменем митрополита Георгія (70 –ті роки ХІ ст.), - так званій «Заповеди ко исповедающимся сыном и дщерем»: «Аще кто зоветь попа на венчание брачное: услышить же брак законопреступен блудъмешение сиречь сестру умершея жены хотяша приати (виділено мною – Авт.) или … приношение принести сътворить. Аще услышить поп, бесерменин будеть с русскою, на иноязычницех митрополиту 50 гривен, а русскую понятии в дом церковныи».
Etna поза форумом   Відповісти із цитуванням