[Оля Кузнечик]

22-23 січня у м. Москва проходив «ХІІ Рождественский Рыцарский Турнир» і разом з українською делегацією туди завітала і я.
Моя подорож почалася досить екстремально. Справа в тому, що до Москви я мала їхати з пересадкою: спочатку до Києва, там 34 хв очікування, потім разом з командою «Айна Бера» до Москви. Проте із 34 хв різниці між потягами електричка «Вінниця-Київ» спізнилася на 31. Отож вибігаючи з неї вже не дуже вірилось, що я цього разу потраплю до Москви. Але пощастило, і шалений спурт з великим-великим рюкзаком і щитом в руці не був даремним. Я встрибнула в останній вагон вже від’їжджаючого потяга (вік не забуду провідників, які поспішно опустили східці і впустили мене у вагон, незважаючи на те, що мій квиток був у киян). Коли я дісталась до свого місця, то побачила там Олексія (Лучезара) та Катю Лялюшко і Ваню Філатова, вони були приємно здивовані тим, що я таки встигла. Виявилось, що їдемо у Москву ми другим десантом, і там нас вже чекають Тайгер з дружиною, Ярош і Діма Крикунов.
До пункту призначення дісталися без проблем. Ранком були у Москві. Там рушили до фехтувального центру «Паладін», який на найближчі кілька днів став нашим домом.
Залишивши речі в «Паладіні», ми пішли тинятись містом. Основними пунктами культурної програми стали: спортивний магазин «Рей Спорт», Третяковська галерея, Храм Христа Спасителя, Красна площа і великий книжковий магазин. Нажаль, через скажений дубар в книжковий магазин не потрапили, проте всі інші пункти відвідали і отримали велику порцію свіжих вражень.
Повернувшись до фехтувального центру ми поснули без задніх ніг (і дарма, що там люди тренувались і калатали залізом). Ближче до опівночі ми і собі встали побити шину, але потім знову пішли спати.
Тепер про турнір. Він був присвячений 20-річчю клубу «Паладін». Дійство проходило у великому приміщенні кінотеатру «Имени Моссовета». Бувалі люди кажуть, що цього року учасників було набагато менше ніж у минулому (але як я розумію, мою жіночу групу тенденція не зачепила). Турнір проходив 2 дні. Перший день: «5 на 5», юніорська група, жіноча група і лучний турнір; другий день: «щит-меч» (у 2 вагових категоріях), спорт. меч, конкурс костюму і профбої.
В жіночому турнірі було 12 чи 17 учасниць. У першій кваліфікації до моєї групи потрапила чемпіонка останнього турніру «Курська дуга» - Кохвакко Галина, втім, мені пощастило, і цей етап відбіркових я пройшла без поразок. Далі пішло важче. Першим моїм опонентом в другому етапі стала Олена Міронова. Я чесно чинила опір, але програла з рахунком 19*14. У другому бою проти мене вийшла представниця московського клубу «Арме» Денисова Катерина. Я чудово розуміла, що мені просто необхідно вигравати… але не сталося. Катерина дуже добре тримала оборону, і спритно мене перехитрила: лише під кінець бою я пригадала, що кисть атакуючої руки є зоною ураження, і саме туди пропустила більшість несильних, але швидких ударів. З групи я не виходила, і на це вже ніяк не вплинула перемога в останньому бою цього етапу.
Таким чином, після відбіркових боїв мені нічого не залишалося робити, як переодягнутися і змиритися з роллю спостерігача та фото оператора. Варто відмітити, що спостерігати таки було за чим, адже далі ішла номінація «меч», і я закусивши губу вболівала за наших. З українців в «мечах» виступали Тайгер і Лучезар.
Ввечері настав час фіналів, і вибравши зручненьке місце в залі, я приготувалася знімати відео. Але не тут то було. До нас підійшла невелика делегація організаторів із запитанням: «Чи не хоче Оля Мазур повоювати у фіналі, бо одна з дівчат знімається?» Зрозуміло, що через 2 хв я зі своєю вірною секунданткою Катериною Лялюшко були в гардеробі і панічно одягали на мене обладунок. Коли ми повернулися в залу, на сцені вже чекала Олена Міронова. Я була дуже щаслива від того, що знову у грі, через що бій у нас вийшов досить цікавий і динамічним: за результатами 2 хв, рахунок був рівним (якщо не помиляюся 27*27), а от на активний бій в додатковий час мене вже не вистачило, і там Олена впевнено взяла гору. А далі, в бою за ІІІ місце, мене чекала друга зустріч з Катериною Денисовою. І знову рівний рахунок, і знову додатковий час. Наслідок – рахунок 3*2 на мою користь. Висновок – з російськими дівчатами конкурувати складно. Але, я рада, що мені пощастило 2 рази битися з Оленою Міроновою – це корисний досвід, і шкода, що жодного разу за турнір на зустрілися з срібною призеркою – Ксенією В’юновою, бо це міг бути корисний досвід.
Далі ішли фінали серед юніорів, а потім номінація «Меч». В «мечах» більш ніж гідно виступив Лучезар, він впевнено долав своїх опонентів, але у фіналі отримав технічну поразку через активні дії лівою рукою. В результаті ІІ місце.
На другий день в «щит-меч» від нашої команди пішли: Ваня Філатов (легка вагова категорія), Тайгер (важка вага) і Лучезар (самі розумієте). Нажаль з групи вдалося вийти тільки Тайгеру, і до фіналів ми не дійшли (думаю, детальніше про номінацію «щит-меч» напишуть учасники з «Айна Бери»). Ввечері змогли подивитися профбої (я таке побачила вперше).
Ну, і наступного дня, стомлені та щасливі ми вирушили додому.
Цей виїзд був для мене дуже яскравим і повчальним, і я вдячна команді «Айна Бера», за те, що прихопили мене з собою.