[Etna]

Розумна стаття про еротичний підтекст Купала і рослинну символіку!!!!!

«Еротично-прокреативна домінанта обрядовості русально-петрівчаного періоду безпосередньо продовжується і посилюється під час Івана Купала – свята, обрядовість якого має виразний космогонічний характер [81,7]. З-поміж різноманітних атрибутів купальського святкування привертає увагу пара "гілка (деревце, тичка) і солом'яна лялька (або в'язанка соломи)", які, з одного боку, можуть розцінюватися як рослинні еквіваленти антропоморфної пари Купала – Марена, а, з іншого, за ознакою "сухий"(солома)/"мокрий" (зелене деревце чи гілка) корелюють з парою вогонь/вода – невід'ємними обрядовими символами цього свята.
Хоча русальне і петрівчане святкування у часі майже співпадають з Купалою і, окрім того, русальна і купальська обрядовість виявляють певну подібність з огляду на символіку і функції їх елементів, все ж Купала було самостійним святом піку літа, яке базувалося на комплексі уявлень і вірувань, суттєво відмінних від тих, що лягли в основу свят початку-середини літа. Купала і Марена – трагічна, "аномальна" пара, так само, як і (первісно) русалка і водяник, проте трагізм першої пари зумовлений іншими причинами, ніж трагізм другої. Втім, як зазначає С.Парсамов, є підстави говорити про те, що такий елемент обрядовості і пісень Івана Купала, ж потоплення одного з обрядових атрибутів (і, відповідно, мотив потопання персонажа у купальських піснях) є самостійною складовою у складі купальського комплексу, яка продовжує тему потоплення дівчини-русалки [62,192-193]. Проте слід зауважити, що занурення у воду в українській народно-поетичній творчості співвідносяться з "повінню почуттів", неконтрольованою згубною пристрастю і, таким чином, можна стверджувати, що мотив потопання чи купання ("Марена потонула", "Іван купався") є органічною складовою купальських пісень. Цей мотив у купальських піснях акцентує хтонічний, "темний", небезпечний аспект любовного зв'язку або ж меланхолійний, тужливий настрій, викликаний роздумами про кохання:

Купала на Івана,
Купався Іван да в воду впав.
Купала на Івана.
Шли дівочки по ягідочки.
Купала на Івана,
Купала на Івана,
А молодиці на полуниці.
Купався Іван да в воду впав.
Прийшли слуги до матінки,
Купався Іван та в воду впав.
- Ненько-матінко,
Маринка втонула, плахта зорнула.
Як прийшлося дівці Маринці перед вести,
Перед вести, на Дунай плисти.
Дівка Маринка утонула.
Маринка втонула, плахта зорнула [36,164].

Ой на Купала, на Івана
Там ластівонька купалася,
На беріжечку сушилася,
Дівка Настуня журилася,
Що ще рушничків не наткала,
Собі Петруся сподобала,
Що ще рушничків не зробила,
А вже Петруся полюбила [36,163].

Вода – прокреативна і очисна стихія, яка до того ж мислилася ж "жіночий" символ, корелює у контексті купальської обрядовості з вогнем – ще одним запліднювальним і очисним началом, котре асоціюється вже з чоловічим первнем: "Вогонь [...] через свою пірамідальну форму та з огляду на плідну силу сонця вважають за символ фалоса [...]" [16,264]. Вогонь як обрядовий символ з'являється у контексті купальської обрядовості у різних формах (свічки, смолоскипи, купальське вогнище), проте наявність еротичних імплікацій (здебільшого пов'язаних зі згубним, "спопеляючим" аспектом кохання) можна зафіксувати, фактично, у кожному з випадків. Наприклад, купальський вінок із причепленою до нього свічкою, пущений вночі за водою, можна потрактувати як поетичну символізацію пристрасного любовного зв'язку, чиє майбутнє визначають невблаганні хтонічні сили. Спалення гілки (деревця) – "Марени" і (або) ляльки-"Купали", підпалення встановленого на дереві чи на тичці колеса, обмотаного соломою, або в'язанки соломи можна потлумачити як уособлення згубного інцестуального зв'язку міфологічних персонажів Купали і Марени (Івана і Марини, Марії). Напевно, з огляду на подібні негативні конотації "гільце", "купайло"часто сприймається у складі купальської обрядовості як знак відьми [37,18-19]. Як символізацію недозволеного з точки зору народної моралі – і через це фатального – дошлюбного сексуального зв'язку слід розглядати, на нашу думку, мотив спалення дівчини у такій купальській пісні (до речі, зауважимо, що спалення дівчини під деревом – популярний мотив також і весільних пісень):

Ой попід лужком
Та оре Іван плужком.
Ой оре, оре та на шлях виганяє,
Він молодую дівку стиха підмовляє.
Виліта зузуля та із темного луга,
Не слухай, дівчино, ти Івана-дурня,
Я, сива зузуля, та весь світ злітала,
Я на вербі грушок не з'їдала,
Золотих дівочок нігде не видала.
Молода дівчина зузулі не слухала,
Та з Іваном сіла, сама поїхала.
Молодий Іван ізрадив дівчину,
Прив'язав її до сосни косима,
Прив'язав же він та на шлях очима,
Запалив сосну з верха до коріння [...] [109,31].

В контексті уявлень, пов'язаних з купальським святом, сюжетну лінію наведеної пісні можна також потрактувати як туманну проекцію фрагмента баладного сюжету про інцестуальний зв'язок брата і сестри. Дізнавшись про те, що він покохав рідну сестру, Іван вбиває її.
Рослинні образи, так само як і символи вогню і води, формують один з центральних семантичних блоків купальської обрядовості. Саме у пов'язаній зі святом Купайла легенді про виникнення двоколірних квітів ("іван-та-мар'я", "брат-та-сестра") знаходимо прямі вказівки на те, що ж стало причиною парадоксальної ситуації, в якій опинилися Марена та Купайла. Інцест за критеріями міфопоетичної моделі світу – явище екстраординарне, і внаслідок цього (як і всі незвичні природні і суспільні явища) амбівалентне. Порушення екзогамії – це нехтування усталеними "буденними'' традиціями колективу і, отже, інцестуальний зв'язок є для профанного виміру злочином. Проте людина, яка поставила себе поза моральними законами суспільства, тим самим задекларовує свою приналежність до "антисвіту", який уявляється і джерелом потужних руйнівних сил, і генератором прокреативно? енергії. Сюжет відомої балади про інцест брата і сестри невипадково закінчується тим, що з тіл закоханих виростають квіти. Причетність інцестуальної пари до потойбічного світу дозволяє молодим людям стати носіями потужної енергії плідності, що спричиняє проростання квітів з їх тіл, але, разом з тим, і позбавляє грішників людської подоби.
Слід звернути увагу на те, що в купальських піснях перетворення Івана або Марини на квіти є наслідком насильницької смерті одного з цих персонажів:

Іване, Івашечку, не переходь доріженьки,
Іване, Івашечку!
Перейдеш, виноват будеш, Іване, Івашечку!
Піймаю – зарубаю, Іване, Івашечку!
Посічу тебе на дрібний мак, Іване, Івашечку!
На дрібен мак і на кашечку, Іване, Івашечку!
Да посію тебе у трьох городочках, Іване, Івашечку!
В первому городочку да любисточок, Іване, Івашечку!
У другому городочку да барвіночок, Іване, Івашечку!
У третьому городочку до васильочок, Іване, Івашечку!
Що любисточок – задля дівочок, Іване, Івашечку!
А барвіночок сади устеляє, Іване, Івашечку!
А василечок три запахи має, Іване, Івашечку! [36,165].

Маринко, моя дівко,
Ти Мариничу, ти муий паничу,
Йване, Ивашеньку,
Торох, торох та по дорозі,
Голос, голос та по діброві.
Що ж то за торох да по дорозі?
Що ж то за голос да по дуброві?
Ой то брат сестру зарубать хоче,
Ой сестра брата та просилася:
– Ой братику муий, голубчику,
Не рубай ти мене у субуитоньку –
Й у недільку рано-пораненьку;
Посічи ти мене да на друибен мак,
Да посій ти мене и у трох городочках, [...]
А й уродиться да трой-зіл'єчко:
Що перве зіллє то ж василечки,
А другие зіллє то ж барвіночок,
А третє зіллє то ж любисток.
Що ж любисток за для любощей,
А барвіночок за для дівочок,
А василечки за для пахощей [91,213].