Свято Купайла широко знане на всьому слов'янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: „Аще бо еще єсть останок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не престала зді еще лесть ідолская, кумирскоє празнованіе, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликованіє і величаніе діаволу і красованіє бісом его в людех сих, невідящих істини... Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконное богомерзкое празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предтечева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься... Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бісовскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніе, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великое прелщеніе і паденіє, но яко на женское і дівическое шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконное оскверненіє і дівам растлініє".
Так само виступав проти цього Свята й Стоглавий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день „сходяться мужі і жени, і дівиці на нощноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла' і биваеть отроком оскверненіє і дівам растлініє"
В одному „Слові" за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви „огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в древа, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять". Звичайно, тут мова головно про Свято Купайла.
Є таке й наше джерело, це „Житіє Володимира", пам'ятка XVI віку, і в ній читаємо такий опис Свята Купайла: „В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного, которіє кладуть на голову і опоясуються іми. Кладуть зась огонь і беруться за руки, і коло огня оного скачуть, співаючи пісні, в которих часто споминають Купала, а потом през оний огонь прескакують, бісу оному Купалі офіруючи сами себе. І іних много вимислов бісовских бридких на той час на оних сборищах чинять".
Оце „Житіє Володимира" XVI віку стало за основу і Густинському Літопису XVII в., і „Синопсису" І. Гйзеля 1674 p., що пишуть про стародавні українські звичаї. Густинський Літопис XVII віку розповідає про це Свято значно докладніше:
„Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, ему же безумниї за обиліє благодареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу-бісу еще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рожства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся билієм, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, поюще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом през оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще".
Проти Свята Купайла виступав і наш полемист XVII віку Іван Вишенський: „Купала на Хрестителя утопите, і огненное скаканіє одсічите". Виступав і Семен Полоцький в своїй „Вечері Душевній", 1683 року, де вміщено „Слово о суєвіфіи", що докладно описує Свято Купала: „В навечеріє праздника Рождества Св. Іоанна Предтечи поганьским обичаєм огнь возгніщають (запалюють), скачють же и нарицают то своє торжество Купало, еже от древних поган во честь богов їх вообичанія. Преводят всю нощь в безсонії і стрегут виходяща солнца, еже узрівше, баснословят „іграти є" (що воно грає), скачюще із міста на місто і в различния цвіти ізміня-тися. Невегласи сіє іграніє солнца прияша. В той же день собирають ніциї нікія трави і гадательствують о них, яко аще обнощь єдину развинутся (розцвітуть), то гаданія благополучное сбити обіщают себі; аще же не розвинутся, то сітуют, надіющеся злоключенія".
Отож, як бачимо, ще в глибоку давнину була якась велична купальська містерія, але до нашого часу з неї дійшли тільки неясні уламки.
Щодо скакання через вогнище взагалі, то воно відоме з дуже давнього часу на Сході, напр. у жидів. І проти нього виступив уже VI Трульський Собор 692-го року 65-им Каноном. А саме: „У новомісяччя дехто запалює перед своїми лавками (крамницями) чи домами вогнища, через які — за давнім звичаєм безумно скачуть. Наказуємо віднині це вивести. Тому, коли хто зробить таке, то клирик нехай буде викинений, а мирянин відлучений."
Скакання через вогонь з найдавнішого часу визначало очищення людини.
Джерело:
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст.-реліг. моногр. Видання друге - К.: АТ «Обереги», 1994. – С.293 – 299.
http://hram.kiev.ua/index.php?mode=b...ent=457&id=468
P.S. Зноски опущені