[Etna]

Купайла.
Головним літнім Святом було Свято Купала чи Купайла, коли помічається найбільший розквіт природи, і коли припадає літній сонцеворот, цебто сонце повертає на зиму. В Літописах це Свято часом подається, як загально знане, як календарне окреслення; напр., у Іпатієвому під 1262 р.: „Накануні Івана дня, на самая Купалья". Святкувалося це Свято дуже врочисто, тяглося певен час й охоплювало власне кілька Свят.
Починається воно тепер звичайно з початком Петрівки й тягнеться аж до Петра, 29-го червня, — увесь цей час співаються тільки т. зв. „купальські пісні", круг яких дуже широкий; цікаво, що в Росії купальські пісні майже невідомі. За християнських часів Свято Купайла поєдналося зо Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купайло.
Ніч на Купайла 23 червня повна всяких чудес: чути мову звірят, рослини ходять з місця на місце,, цвітуть чудодійні квітки, а між ними й папороть. Папороть розцвітає опівночі, і загорається дивним вогнем, але зараз і осипається; хто встигне вирвати цю квітку, тому закопані скарби відкриваються самі, і він дістане чудодійну силу та знання; але цю квітку стереже вся нечиста сила, щоб хто не зірвав.
Ніч під Івана звичайно дуже темна, і чари найсильніші. Ніч найчарівніша, і нечиста сила найбільше ганяє, бо стереже папороть і інші чудодійні зела,. які вперше розцвітають цієї ночі.
Рівно опівночі розцвітає папороть, — з тріскотом загорається, і горить блакитним вогнем. Звичайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемогутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудодійної квітки не допустить.
Хто шукає захованого скарбу чи квітки папороті, тому треба зняти з себе Хрестика, і навіть хреститися невільно, — бо він зникне разом з нечистим.
В Іванову ніч дозріває багато чудодійних зел, і їх треба збирати головно в цю ніч. Це такі зела: розрив трава, Іван та Мар'я, чорнобильник, ведмеже вушко й ін. Чорнобильник — це жертовне зело: його кидають у Іванів вогонь і просять, чого хотять, — сповниться.
Багато-багато різних гадань по Івановому вогневі, головно про свою Долю.
Чудодійна навіть Іванівська роса, — надає краси обличчю, коли нею вмитися.
У цю ж ніч молодь десь над водою запалює вогнище й плигає через нього (часом через кропиву) так, щоб попасти в воду: Купальський вогонь і купальська вода мають велику цілющу силу, чому через цей вогонь переводять і худобу. Для запалення купальського стосу вдавнину перше добували „живий вогонь", — терли дерево об дерево, аж поки воно не запалювалося.
А на Купайла рано сонце, сходячи, „грає — Купайла звеличає": міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Над вечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічками, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають:

«Хто віночка пойме,
Той дівоньку возьме,
Хто вінка дістане,
То той моїм стане».

Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.
По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Купайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчині-Купайлу зав'язують очі, й вона роздає вінки присутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.
А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив'язують їх до дерева, й співають та танцюють навколо них та плигають через розкладений вогонь при співі купальських пісень. По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю.
А чоловіки в цей день викачуються в купальській росі, щоб бути здоровими.