[Etna]

Чимала увага у давньоруських епітимійниках приділялася і проблемам сексуальних збочень. За нашими спостереженнями, у Київській Русі існували мало не всі відомі сучасній медицині їх варіанти. Проте у законодавчому кодексі відбилися тільки ті норми, що передбачали відповідальність за скотолозтво. Стаття 21-ша Просторої редакції Уставу князя Ярослава, зокрема, велить: « Аще ли кто с животиною блуд створит, митрополиту 12 гривен, а во опитемии и в казни». Візантії за таке порушення морально – етичних норм сексуальної поведінки людей оскопляли. Інші прояви сексуальної розбещеності або збочень, що мали місце у Київській Русі, каралися накладенням епітимій.
Церква несла в давньоруську сім’ю культуру фізіології статевих зносин. Так, вона вимагала утримуватися від зносин в окремі дні тижня, зокрема у п’ятницю, суботу і неділю, мотивуючи це тим, що „да аще зачне тили тать будеть или разбойник или блудник”. Подружжю заборонялося заходити у стосунки під час великих церковних свят – на Великдень, у великий і Успенський пости, від «мясного заговенья и до радуницы» тощо. Старання церковників у пропаганді заборон на статеві зносини між подружжям під час таких свят нерідко були надмірними і не діставали підтримки у людей. Цікаву замальовку такої ситуації містить, наприклад, „Повчання новгородського архієпископа Іллі „ (1166): «А се слышал же есмь оже друзии попы глаголять детям своим: «оли все говенье не лежите с женами, тъже дадим причастие», ть того не туть. А вы, попове будуче, оже всхочете служити коли, ть чи на много дний отлучаетеся от попадий своих?... в своей бо жене нетуть греха». Поступаючись перед людською слабкістю, церква поступово пом’якшувала своє ставлення до недотримання статевої чистоти і зменшила кількість заборонених днів. Так, єпископи приписували «в говенье добро бы блюстисяжены своея, но аще кто не можеть то 1-ю неделю й последнюю да сьблюдется». Після пологів дружини церква приписувала „ не совокуплятися с нею мужу 40 днеи. Аще нетерпелив то 20 днеи. Аще велми нетерпелив то 12 днеи”. Цим самим церковні ієрархи намагалися зміцнити свій вплив над сферою внутрішньо сімейних відносин й усунути приводи для подружньої зхради.
Не можна уявити повноцінну сім’ю без дітей. Дітородіння на Русі всіляко заохочувалось. Так, церква опікувалася вагітними жінками, охороняючи по можливості їхнє здоров’я. «А егда во утробе кая жена носить младенець не вели кланятися еи до земли, но токмо до пояса, аще и в великий пост. Мнозии бо вережаются, до земли кланяяся и младенец измещуть» - напучували священиків вищі церковні ієрархи. Натомість ними різко засуджувалися спроби жінок перервати вагітність: ”Всякая жена скажающи в собе отроча душегубица наречется”. Суворі дисциплінарні покарання церква накладала на тих жінок, які з цією метою використовували зілля чи зверталися до послуг знахарок – баб-шептух: „Аще кая жена зела ради извержеть 3 лета да покается”.
Принагідно зауважимо, що послугами ворожок або „зелейниц” жінки користувалися і в інших випадках, наприклад, шекаючи порятунку від безпліддя або щоб привернути до себе увагу коханого чоловіка. Для останнього випадку годилися такі інгредієнти, як молоко, мед, коріння, піт а також жіноче молоко. Приготований особливим чином відвар додавався чоловіку до страви. Іншим поширеним прийомом було давати йому випити води, якою жінки умивалися. На тих, хто у подібних випадках звертався за допомогою до знахарок, накладалась 6-денна єпітимія.
Таким чином, об’єктивно церква зміцнювала давньоруську сім’ю, сприяла утвердженню моногамії, тривкості шлюбу і подружньої вірності. Втягнувши сім’ю в орбіту свого впливу, церква допомагала державі зміцнювати своє панування над масою залежного населення.