головна сторінка форуму

головна сторінка форуму (http://arkona.vn.ua/forum/index.php)
-   Релігія (http://arkona.vn.ua/forum/forumdisplay.php?f=26)
-   -   Купала (http://arkona.vn.ua/forum/showthread.php?t=138)

Etna 01-06-2008 01:13

Купала
 
Пропоную розміщувати тут більш-менш наукову інформацію щодо свята Купала.

Etna 01-06-2008 01:14

Купайла.
Головним літнім Святом було Свято Купала чи Купайла, коли помічається найбільший розквіт природи, і коли припадає літній сонцеворот, цебто сонце повертає на зиму. В Літописах це Свято часом подається, як загально знане, як календарне окреслення; напр., у Іпатієвому під 1262 р.: „Накануні Івана дня, на самая Купалья". Святкувалося це Свято дуже врочисто, тяглося певен час й охоплювало власне кілька Свят.
Починається воно тепер звичайно з початком Петрівки й тягнеться аж до Петра, 29-го червня, — увесь цей час співаються тільки т. зв. „купальські пісні", круг яких дуже широкий; цікаво, що в Росії купальські пісні майже невідомі. За християнських часів Свято Купайла поєдналося зо Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купайло.
Ніч на Купайла 23 червня повна всяких чудес: чути мову звірят, рослини ходять з місця на місце,, цвітуть чудодійні квітки, а між ними й папороть. Папороть розцвітає опівночі, і загорається дивним вогнем, але зараз і осипається; хто встигне вирвати цю квітку, тому закопані скарби відкриваються самі, і він дістане чудодійну силу та знання; але цю квітку стереже вся нечиста сила, щоб хто не зірвав.
Ніч під Івана звичайно дуже темна, і чари найсильніші. Ніч найчарівніша, і нечиста сила найбільше ганяє, бо стереже папороть і інші чудодійні зела,. які вперше розцвітають цієї ночі.
Рівно опівночі розцвітає папороть, — з тріскотом загорається, і горить блакитним вогнем. Звичайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемогутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудодійної квітки не допустить.
Хто шукає захованого скарбу чи квітки папороті, тому треба зняти з себе Хрестика, і навіть хреститися невільно, — бо він зникне разом з нечистим.
В Іванову ніч дозріває багато чудодійних зел, і їх треба збирати головно в цю ніч. Це такі зела: розрив трава, Іван та Мар'я, чорнобильник, ведмеже вушко й ін. Чорнобильник — це жертовне зело: його кидають у Іванів вогонь і просять, чого хотять, — сповниться.
Багато-багато різних гадань по Івановому вогневі, головно про свою Долю.
Чудодійна навіть Іванівська роса, — надає краси обличчю, коли нею вмитися.
У цю ж ніч молодь десь над водою запалює вогнище й плигає через нього (часом через кропиву) так, щоб попасти в воду: Купальський вогонь і купальська вода мають велику цілющу силу, чому через цей вогонь переводять і худобу. Для запалення купальського стосу вдавнину перше добували „живий вогонь", — терли дерево об дерево, аж поки воно не запалювалося.
А на Купайла рано сонце, сходячи, „грає — Купайла звеличає": міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Над вечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічками, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають:

«Хто віночка пойме,
Той дівоньку возьме,
Хто вінка дістане,
То той моїм стане».

Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.
По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Купайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчині-Купайлу зав'язують очі, й вона роздає вінки присутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.
А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив'язують їх до дерева, й співають та танцюють навколо них та плигають через розкладений вогонь при співі купальських пісень. По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю.
А чоловіки в цей день викачуються в купальській росі, щоб бути здоровими.

Etna 01-06-2008 01:16

Свято Купайла широко знане на всьому слов'янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: „Аще бо еще єсть останок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не престала зді еще лесть ідолская, кумирскоє празнованіе, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликованіє і величаніе діаволу і красованіє бісом его в людех сих, невідящих істини... Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконное богомерзкое празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предтечева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься... Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бісовскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніе, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великое прелщеніе і паденіє, но яко на женское і дівическое шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконное оскверненіє і дівам растлініє".
Так само виступав проти цього Свята й Стоглавий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день „сходяться мужі і жени, і дівиці на нощноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла' і биваеть отроком оскверненіє і дівам растлініє"
В одному „Слові" за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви „огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в древа, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять". Звичайно, тут мова головно про Свято Купайла.
Є таке й наше джерело, це „Житіє Володимира", пам'ятка XVI віку, і в ній читаємо такий опис Свята Купайла: „В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного, которіє кладуть на голову і опоясуються іми. Кладуть зась огонь і беруться за руки, і коло огня оного скачуть, співаючи пісні, в которих часто споминають Купала, а потом през оний огонь прескакують, бісу оному Купалі офіруючи сами себе. І іних много вимислов бісовских бридких на той час на оних сборищах чинять".
Оце „Житіє Володимира" XVI віку стало за основу і Густинському Літопису XVII в., і „Синопсису" І. Гйзеля 1674 p., що пишуть про стародавні українські звичаї. Густинський Літопис XVII віку розповідає про це Свято значно докладніше:
„Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, ему же безумниї за обиліє благодареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу-бісу еще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рожства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся билієм, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, поюще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом през оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще".
Проти Свята Купайла виступав і наш полемист XVII віку Іван Вишенський: „Купала на Хрестителя утопите, і огненное скаканіє одсічите". Виступав і Семен Полоцький в своїй „Вечері Душевній", 1683 року, де вміщено „Слово о суєвіфіи", що докладно описує Свято Купала: „В навечеріє праздника Рождества Св. Іоанна Предтечи поганьским обичаєм огнь возгніщають (запалюють), скачють же и нарицают то своє торжество Купало, еже от древних поган во честь богов їх вообичанія. Преводят всю нощь в безсонії і стрегут виходяща солнца, еже узрівше, баснословят „іграти є" (що воно грає), скачюще із міста на місто і в различния цвіти ізміня-тися. Невегласи сіє іграніє солнца прияша. В той же день собирають ніциї нікія трави і гадательствують о них, яко аще обнощь єдину развинутся (розцвітуть), то гаданія благополучное сбити обіщают себі; аще же не розвинутся, то сітуют, надіющеся злоключенія".
Отож, як бачимо, ще в глибоку давнину була якась велична купальська містерія, але до нашого часу з неї дійшли тільки неясні уламки.
Щодо скакання через вогнище взагалі, то воно відоме з дуже давнього часу на Сході, напр. у жидів. І проти нього виступив уже VI Трульський Собор 692-го року 65-им Каноном. А саме: „У новомісяччя дехто запалює перед своїми лавками (крамницями) чи домами вогнища, через які — за давнім звичаєм безумно скачуть. Наказуємо віднині це вивести. Тому, коли хто зробить таке, то клирик нехай буде викинений, а мирянин відлучений."
Скакання через вогонь з найдавнішого часу визначало очищення людини.


Джерело:
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст.-реліг. моногр. Видання друге - К.: АТ «Обереги», 1994. – С.293 – 299.
http://hram.kiev.ua/index.php?mode=b...ent=457&id=468

P.S. Зноски опущені

Etna 01-06-2008 01:31

Источник:
Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М.: Издательство 'Наука', 1987 г.
http://historic.ru/books/item/f00/s0...30/st003.shtml

Песни на Купалу (ночь с 23 на 24 июня, солнцеворот) составляют особый, четко выделяющийся и очень архаичный цикл. Они сопровождаются припевом "то-то!" или "ту-ту-ту!" (свойственным только купальским песням) и обязательным притопыванием и стуком в это время. Очевидно, это остатки ритуального танца. Праздник Купалы, пишет Бессонов, - "высший летний пункт древнейших священных обрядов, сказаний и песен... Как бы истощившись в разгуле Купалы, песнотворчество отселе надолго умолкает...".( Бессонов Петр. Белорусские песни..., с. 68.)

Купалу называют "соботкой", т. е. "событием", совместным сбором. Сюжеты купальских песен связаны с традиционной эротикой на игрищах (№ 62 по Бессонову), с обязательным купаньем и с отголосками жертвоприношений девушек божеству реки, "Дунаю" (№ 68, 72), со сбором целебных зелий (№ 79) и пр. Одна из песен (№ 94) повествует о приготовлении ритуального зелья (дягиля) в горшке; каким-то образом это связано со смертью женщины ("дяголю у горшок, дядину у пясок"). Ритуальная еда на празднике - растительно-молочная. Главным в купальской обрядности был, как известно, костер, через который прыгали попарно. Отголоском обряда является игра в горелки ("гори, гори ясно, чтобы не погасло..."). Белорусская этнография знакомит нас с любопытными деталями обряда. Во-первых, сооружение костра поручалось женщине ("молодая молодица, разложи купальницу!"; № 87). Во-вторых, основой будущего костра был столб или кол, вбитый в землю: "как Купала сама изображалась столбом, а голова у нее в золоте (в песнях. - Б. Р.) или же вся она в зелени, так по образу её в обряде делается кол (в другом месте - "остов столбом или колом"), втыкается в землю, обвивается соломой, вымолоченными колосьями, коноплянником, а наверху пук соломы, который и называется Купалой и который зажигают в купальскую ночь. На этот знак сбегается народ, разгорается известный купальский костер".( Бессонов Петр. Белорусские песни..., с. 45 и 62.) Важную роль в песнях играет дуб; дубовые сучья идут и в костер.

Связь купальских обрядов с аграрной магией "макушки лета" несомненна. Анализ русской вышивки показал, что к этому сезону относятся ритуальные полотенца с изображением Макоши-Купалы, где богиня окружена солнечными знаками и всегда показана с опущенными к плодоносящей земле руками; голова Купалы нередко увита колосьями, колосья изображались и у ног богини.( Рыбаков Б. А. Язычество древних славян, рис. на с. 521 и 523 ) Если в весеннем цикле по сторонам богини изображались женщины-всадницы с сохами за спиной, то на полотенцах купальского цикла вышивали всадников-мужчин.

Макошь, богиня земного плодородия, была посредницей между небом и землей (в весеннем цикле она всегда изображалась с воздетыми к небу руками).( Рыбаков Б. А. Язычество древних славян, рис. на с. 511-515.) С этой двойственностью можно сопоставить любопытную деталь купальской одежды белорусских женщин: "В убранстве празднующих главное внимание обращено на женскую голову и обувь".( Бессонов Петр. Белорусские песни, с. 63.) Девушки, кроме венков из зелени, надевали на голову "войник" из ткани обязательно голубого, небесного, цвета; на ногах разукрашивались чулки и подвязки. Налицо внимание к символике неба (голубой войник) н земли (обувь, чулки).

Etna 13-06-2008 21:07

Отрывок из книги:
Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. К., 1860.

День Рождества св. Іоанна Предтечи посвящается празднику Купалы. Съ утра дѣвушки идутъ въ поле или въ лѣсъ собирать травы и цвѣты; из нихъ вить вьють они для себя купальскiе вѣнки, въ вѣнкахъ долженъ быть и полынь; кромѣ того онѣ носятъ полынь весь этотъ день у себя подъ мышками; это предохранительное средство отъ русалокъ и вѣдьмъ.

Къ вечеру отправятся въ лѣсъ или садъ, срубятъ тамъ дерево, предпочтительно, если есть, чернокленъ; отнесутъ его на мѣсто, назначенное для праздника, и дадутъ ему названье марена. Тогда приносятъ пуки соломы, а иногда соломенную куклу, одѣтую въ женскую рубаху, въ лентахъ, въ монистахъ и въ болышомъ вѣнкѣ; эта кукла называется Купала. Пришедши на мѣсто, втыкаютъ въ землю дерево, обвѣшиваютъ его вѣнками и лентами, ставятъ возлѣ него Купалу, и не вдалекѣ разводятъ огонь; взявшись за руки ходить съ пѣснями вокругъ дерева, и потомъ скачутъ черезъ огонь. Иногда вмѣсто огня употребляютъ кропиву, которую набрасываютъ въ высокiя кучи и потомъ скачутъ черезъ нее. Мущины только присутствуютъ, но въ хороводахъ, пляскахъ и въ пѣсняхъ не участвуютъ.

ПѣСНИ КУПАЛОВЫЯ.
Иване Йвасеньку,
Не переходь дороженьку.
Ив....
Якъ перейдешъ, выновать будешъ.
Ив....
Зроблю я тоби у трехъ зильяхъ.
Ив....
Прыйшлось дивкамъ да Дунай плысты.
Ив....
Вси дивочкы переплылы.
А сыроточка утонула.
Дошлы слухы до мачухы.
Да не жаль мени дочки.
Да не дочкы, падчерочкы.
Жаль плахточкы— крещаточкы.
Й запасочки—сыняточкы.

* * *

Торохъ, торохъ по дорози;
Що за гомонъ по дуброви?
Ой братъ сестру вбывать хоче,
Сестра въ брата прохалася:
Мый братику, голубчыку
Не вбый мене у лисочку;
Убый мене въ чыстомъ поли;
Ой, якъ убьешъ поховай мене,
Обсады мене трёма зильями:
Першымъ зильемъ—гвоздычкамы,
Другымъ зильемь—васылькамы,
Третимъ зильемъ—стрилочкамы.
Дивочвы идутъ—гвоздычкы рвуть,
Мене зпомяуть.
Парубкы йдутъ—васылькы рвуть,
Мене зпомянуть,
Козаки йдуть—стрилочкы рвуть,
Мене зпомянуть.

* * *

Стояла тополя край чыстого поля;
Стый тополенько, стый нерозвывайся,
Буйному витроньку не поддавайся.
На нашей тополи чотыры соколка:
Первый соколко—молодый Ивашко,
Другый соколко—молодый Мыколко,
Tpeтiй соколко—-молодый Мыхайло,
Четвертый соколко—молодый Васьлько.
Ой не стый, вербо, надъ водою,
Не пускай зилья по Дунаю,
Ой, Дунай море розлывае,
И день в нычь прыбувае,
Въ верби корень пыдмывае,
Сверху вершокъ усыхае,
Съ вербы лыстя опадае;
Ой стань, вербо, на рыночку,
Къ хрещатому барвиночку,
Къ запашному Васылечку.

* * *

Нашы подоляне церковь збудовалы.
Не такт, збудовалы, якъ намалiовалы,
Та й намалiовалы тры мисяца ясныхъ:
Ой, якъ первый мисяцъ—молодый Ивашко,
А якъ другый мисяцъ—молодый Васылько,
А якъ третiй мисяцъ—молодый Мыхайло.
Нашы подоляне церковь збудовалы,
Не такъ збудовалы, якъ намалiовалы,
Та и намалiовалы тры зирочкы ясныхъ:
Ой первая зирочка—молода Наталка,
А другая зирочка—молода Варвара,
А третяя зирочка—молода Маруся.

* * *

Сонце сходыть, грае,
Йвась коня сидлае,
Въ стремена ступае,
Въ сидельце сидае,
Тяжко воздыхае.
Ioгo батечко пыта:
Що ты сыночку гадаешъ?
На що коныка сiдлаешъ?
Що, батечко до того?
Я до тестя до свого
Пущу коныка на двиръ;
Ой, у тестя новый двиръ:
Постелю барвинкомъ двиръ,
Васылькомъ местыму двиръ,
Щобъ тещинька похвалыла,
Щобъ дивчына полюбыла.
* Ой вербо, вербо, вербыцю,
Часъ тоби, вербыцю, розвыться;
Ой, ще не часъ не пора.
Часъ тоби, Ивашко, женыться;
Ой, ще нe часъ не пора:
Ще дивчина молода.
Хай до лита, до Ивана,
Щобъ дивчына погуляла;
Хай до лита, до Петра,
Щобъ дивчына пидросла.

Передъ Ивановымъ днемъ хозяйки загоняютъ на ночь коровъ съ телятами для того, чтобъ телята сосали матокъ, и тѣмъ лишали вѣдьмъ возможности ихъ доить.

А на самый день Ивановъ змѣя мѣдяница, которая слѣпа, получаетъ зрѣние на цѣлые сутки, и тогда она необыкновенно опасна: бросясь на человѣка, какъ стрѣла, она можетъ его на сквозь пробить.

Въ полночь съ 23 на 24 Iюня, разцвѣтаетъ красноогненный цвѣтокъ папоротника; его должно найти, сорвать, сберечь и владѣлецъ его становится знахаремъ; никакой кладъ не утаится отъ него. Клады бываютъ двухъ сортовъ: заклятые и незаклятые. Послѣднимъ можетъ возпользоваться каждый, кто его найдетъ; но заклятымъ овладѣть не такъ легко. Mѣcто гдѣ онъ находится извѣстно, потому что надъ нимъ по ночамъ свѣча горитъ; но кто зарывалъ его, тотъ его заклялъ; онъ можетъ достаться намъ при иснолненiи опредѣленныхъ условiй. Эти условiя бываютъ иногда очень тягостны. Иногда заклинаютъ на мать, на отца: добывшiй кладъ долженъ непременно лишиться отца или матери. Иногда условiя очень удобоисполнимы, но такъ просты, что никому въ голову не придутъ; а между тѣмъ стоитъ ихъ исполнить и кладъ дастся. За то случалось добывать кладъ, очень легко: во время заклинанiя подслушать заклятiе, и кладъ дастся безъ исполненiя условiй. Но не зная заклятiя, начните рыть то мѣсто, гдѣ свѣчка горитъ, гдѣ зарытъ кладъ; чѣмъ глубже будете вы рыть, тѣмъ глубже будетъ кладъ входить въ землю.

Клады являются въ различныхъ видахъ: старикомъ, лошадью, клубкомъ, собакой, пѣтухомъ; толкните старика, ударьте собаку, они разсыплются въ виде денегъ; но какъ догадаться? Вѣрное средство: имѣть цвѣтокъ папоротника; владѣльцу этаго цвѣтка все извѣстно. За то какъ трудно добыть его! Во первыхъ должно одному, безъ товарища идти въ лѣсъ; невыразимыя страхи окружають смѣльчака. ВСЕ ужасы волчьей долины, въ Фрейшицѣ, ничтожны въ сравненiи съ тѣми, которые окружатъ искателя. Вѣдьмы, черти, вовкулаки, нетопыри, филины, домовые, мертвецы, лѣшiе, русалки—все это общество соберется въ лѣсъ СЪ ХОХОТОМЪ, криками, завываньями. Ревъ звѣрей, трескъ деревъ, перекаты грома безъ тучь, блуждающiе огни. Нѣтъ, не многiе рѣшаются искать волшебнаго цвѣтка.

«Колы до Ивана просо зъ ложку, то буде й въ ложку.» Это народная примѣта хлѣбопашественная. А вотъ примѣта пчеловодовъ; имъ пчелы такъ говорятъ; «годуй мене до Ивана, -зроблю съ тебе пана.» Не знаю, согласенъ-ли съ этимъ г-нъ Прокоповичъ. Прибавлю къ тому примѣту метеорологическую. Когда 24 Iюня гроза, орѣхи будуть пусты и будетъ ихъ мало; а если погода хороша, на нихъ будетъ урожай. И вотъ косовица.

Джерело:
http://www.panterra.com.ua/review/45/ivana_kupala.htm

Etna 13-06-2008 21:56

Не надто наукова, але доволі мила інформація

Купала - праздник летнего солнцеворота. Из участников праздника, людей знающих обрядовые правила, выбирается «урядник», который займется подготовкой и проведением праздника. Славления и различные обрядовые заклинания по ходу праздника читают: священники (волхвы, жрецы и др.), урядник, старейшина. С утра девушки собирают травы и цветы, плетут венки и припасают травы-обереги (полынь, зверобой, крапива) для всех участников праздника. Обережные травы обычно крепятся на поясе.

Парни загодя срубают деревце (березку, вербу, черноклен) высотой в полтора, два человеческих роста. Его устанавливают на месте, выбранном для проведения гуляний (чистое ровное поле, холмик, берег реки, озера). Девушки украшают дерево цветами и цветными лоскутами ткани. Дерево в народе называют «марена» или «купала». Под деревце прилаживают изображение Ярилы - куклу величиной в половину человеческого роста. Куклу вяжут из соломы, веток, иногда лепят из глины. «Ярилу» облачают в одежду, украшают венком, цветами и лентами. Ему следует приделать символ мужского достоинства и плодородия - деревянный гой (детородный член) внушительных размеров, окрашенный в красный цвет. Перед «Ярилой» на блюде или платке располагают яства. Парни заготавливают дрова и складывают неподалеку от деревца два костра. Один, большой (Купалец), высотой до четырех ростов человека; в середине его устанавливают высоченный шест, на вершине которого прикреплено деревянное просмоленное колесо или пук соломы, сухих веток. Возле этого костра и пойдет самое веселье. Другой костер, сложенный в виде колодца, не столь велик, до пояса мужчины. Это костер погребальный (крада), для сожжения лика Ярилы.

Венки, крапива для купания и травы-обереги, сложенные при капище (если таковое есть) или под березкой, освящаются водой и огнем присутствующими священнослужителями (волхвами, жрецами), или теми, кто может их заменить (урядник, старейшина).

Обережные травы и венки раздаются всем участникам. Праздник начинается около четырех часов дня. Все выстраиваются вокруг березки. По рядам пускают братину - ковш с хмельным напитком. После читают любое из известных прославлений Ярилы. Вокруг деревца все участники заводят хоровод, наигрывают в гудки, трещотки, бубны да колокольцы, запевают песни проводов Ярилы (обычно поют «Кострому»). После этих слов кто-либо из пляшущих внутри хоровода ненароком задевает чучело Ярилы и оно падает. Тут народ начинает кричать, что «Ярила» умер. Хоровод останавливается. Мужчины поднимают «Ярилу», тормошат его, стараясь разбудить. Девушки причитают. Шествие доходит до погребального костра, поверх которого кладут «Ярилу». Костер зажигают и, пока изображение сгорает, Ярилу поминают, пьют медовый напиток за него, едят яства, говорят о его возрождении по весне. По другому правилу «Ярилу» не сжигают, а разламывают его изображение (глиняное) и бросают в реку; соломенные изображения Ярилы топят или зарывают в поле. Яства, лежавшие перед «Ярилой», употребляют на его поминках. Проводив весну, встречают красное лето. Все выстраиваются либо полукругом возле капища, либо вокруг березки. Волхв, встав перед Богами и подняв руки к небу, творит зачин. Затем, выбрав самый большой каравай, проходит с ним вдоль ряда. Каждый должен коснуться хлеба правой рукой, загадав желание. Треба полагается в Огонь, горящий на капище. Тогда же, пред ликом Божества, на отдельном блюде освящается пища, для раздачи частей ее на пиру.

Девушки заводят хоровод вокруг березки и поют. Парни на этот хоровод совершают «набеги», не в полную, конечно, силу, стараясь выхватить березку. Тот, кому это удается, бежит к реке, где дожидается остальных. Волхвы отламывают от березки кусочки и раздают каждому. Эти кусочки - плодородны. Деревце бросают на воду, а волхвы творят приговор. В воду кидают цветы, освященные травы, крапиву (оберег от русалок) и, обнажившись, начинают купаться. Вдоволь насладившись водой, ближе к сумеркам собираются к костру - Купальцу. Возжигать его полагается девушке. Тут уж и начинается гулянье. Шум да гам стоит, в рожки да бубны, трещотки да колокольцы наигрывают, да поют громко, хороводя.

Творится веселье, загадывают загадки, ходят ряжеными, устраивают игрища: «ящер», «ручеек», «коняшки». Молодцы бои на потеху показывают. Девушки в сторонке кумятся, суженых приглядывают. Когда костер прогорит да осядет, начинается выбор суженых.

Девушка хлопает парня по плечу и убегает, а тот бежит ее догонять. Поймав, ведет ее к костру, через который они прыгают, держась за куклу на палке. Если при прыжке руки не разойдутся, то пара составилась. А разойдутся, то каждый ищет себе пару. Когда все пары составятся, старейшина спрашивает: «Все ли простили обиды?» Если найдутся обиженные, судят прилюдно. Подле костра устраивают пир (каша, яйца, сало, блины, пиво - обязательно). Каждому в руки полагается по куску освященной еды, принесенной с капища. У огня поют песни, говорят сказы старины, былины и небылицы. После, в ночи, зажигают деревянное колесо и катят его до воды. На реке суженые обмениваются венками, после чего каждый кладет свой венок на плотик из веток и соломы и пускает его по воде. Девушки поют.

На берегу зажигают огонь, пары, разойдясь и обнажившись, купаются в ночной реке, а после творят любовь. Не нашедшие пары собираются при костре - Купальце, кто спать пойдет, кого старейшина отрядит до утра стоять на страже, охранять праздник от ворогов.

Волхвы с ночи до зари собирают целебную купальскую росу. Срезают волшебные травы (девясил, чертогон, Чернобыль, головная трава, зверобой, богородицкая трава, велесов корень, трипутник, зяблица, тирлич, од олень-корень, плакун, разрыв-трава, и др.). Смельчаки ищут в ночи цвет папоротника. На рассвете праздник заканчивается.

Джерело:
http://www.calend.ru/holidays/0/0/206/

Etna 13-06-2008 22:11

Трохи прос святкування Купала в Україні (здебільшого етнографічна інформація).

Одним із найвеличніших та загадкових свят початку липня було Івана Купала - 7 липня (інші назви: Купайла, Іванів день тощо), яке знаменувало вшанування бога Сонця. Вважалося, що у цей час літнього сонцевороту, сонцестояння небесне світило досягає найбільшої сили й повертає на зиму. Казали, що Сонце, як уособлення світла й добра, святкує перемогу над темними силами, а тому при своєму сходженні воно "грає", "скаче" і "радіє". Вся природа теж торжествує з цього, стає особливою, зачарованою.

Назву ж свята пов'язували з іменем Купайла - божества родючості, урожаю, добробуту та лікарських рослин, а обрядодії приурочували вшануванню молодості, краси, кохання й очищення. Вже напередодні – 6 липня люди відзначали Горпини (Агрипини) Купальної й масово вирушали на заготівлю лікарських рослин. Збирали цілющі трави удосвіта, подалі від поселень і стежок, обов'язково з добрим настроєм і молитвою. Окрім лікувальних властивостей купальські рослини мали значну й магічну дію. Чи не найсильнішою приворотною травою вважали тирлич. Варили його в новому горщику, купленому не торгуючись, а тоді вмивалися відваром, щоб привернути обранця (тричі казали: "Тирлич, тирлич! Мого милого приклич!") або пошвидше вийти заміж. Відоме було й інше любовне зілля: барвінок, щоб "хлопці до дівчат стелилися", липник (ліпиця), оман (дивосил), розмай і, особливо, любисток.
Основні купальські обрядодії відбувалися в ніч з 6 на 7 липня і називалися купаліями, а дівчата-виконавці - купалочками або купалками. Напередодні свята хлопці готували місце для основних обрядодій: збирали дрова для вогнища, встромляли в землю жердину (Купалу-Марену) або ставили обрядове дерево, яке дівчата наряджали вінками й кольоровими стрічками. Часто роль купальського дерева відводилася вербі - дереву смутку й жалю згідно народної символіки. Інколи ставили сосну, чорноклен, вишню. До свята дівчата плели собі віночки (інколи по два) з трав та квітів, а парубки - з жита, або прикрашали зеленню капелюхи (брилі). Йдучи до купальського вогнища не озиралися, "щоб відьма не наздогнала", а потім співали пісні й водили хороводи навколо Купала-Марени. Після цього молодь починала перестрибувати через кострище. Спочатку хлопець і дівчина обмінювалися вінками (або парубок віддавав свого капелюха чи картуза), а потім, взявшись за руки, стрибали через вогонь, обходили Марену й ставали позад черги. Доброю ознакою для подальшої спільної долі молодят було те, коли над вогнем вони не розняли свої руки й не підпалили одяг. Для менших дітей замість вогню накладали купу кропиви, через яку хлопчики і дівчатка весело скакали. Вказані обрядодії були спрямовані на літнє очищення людей вогнем - живим вогнем, який добували на свято через тертя дерева об дерево.
Наступний обряд полягав в очищенні другою стихією - водою. Дівчата намагалися так пірнути у воду, щоб віночок з голови поплив по воді. Доброю ознакою було коли вінок не потопав, а напрям вказував "звідки свати будуть". Інколи купалки вставляли в свій віночок запалену свічку і так пускали на воду, а хлопці чекали на другому березі річки чи озера, щоб упіймати віночок своєї дівчини. Бувало парубки, не дочекавшись, кидалися вплав у воду або сідали на човни й ловили спеціально намічені їхніми дівчатами вінки. Повертаючи які, мали право на поцілунок.

Завершальним обрядодійством свята було розбирання Купайла-Марени. Гілочки з купальського дерева обламували й несли на городину, а стовбур (жердину) несли до води й топили. Інколи просто пускали на воду із запаленими свічками. В тих місцевостях, де виготовляли із соломи обрядову ляльку-Купайла, свято завершувалось ритуальним потопленням останньої.

Важливо відзначити, що Купайло було загальносільським святом, де було місце всім віковим групам та статям. І хоча основними діючими особами були молоді купалки та хлопці, до обрядодій залучали й молодиць, які допомагали "наставляти" купайлицю.

Присутні були й старші чоловіки й підлітки й навіть малих діток мами вбирали у віночки й тримали на руках протягом свята. Інколи для малечі батьки влаштовували купалицю у когось із сусідів у дворі, куди сходилась малеча з цілого кутка чи вулиці села. Там діти весело водили хороводи й стрибали через купи кропиви.

Хоча все ж основним мотивом купальських обрядодій було уславлення молодості, кохання й материнства. А тому крім загальних видовищних ритуалів проводились і утаємничені. Коли дівчата потайки збиралися групами по 9 осіб на березі водоймища, обирали з-поміж себе найвродливішу тілом, а та проводила захисний і зцілюющий обряд. Для цього готували в ритуальній чаші спеціальний відвар із лікарських трав (м'яти польової, гравілату міського, підмареника справжнього, кропиви, оману, шишок хмелю, шипшини), а потім обрана красуня брала лебедине перо й малювала тим настоєм на тілі подруг 9 захисних ліній, щоб "відьомське око" чи "злий дух" не вразили репродуктивних функцій дівчини.
Важливою вважалася символіка обрядодій. Дев'ять дівчат, дев'ять ліній - відповідали 9 місяцям до народження дитини, а лебедине пір'я пов'язували з Лебедем - уособленням Білобога символу щастя, світла, добра.

Особливо цілющим вважалося розпочати в цей час лікування хвороб і порушень репродуктивної функції. Оскільки обряд зцілення в цю ніч набував магічної дії через благословення Купайла (покровителя рослинності), Білобога - Лебедя, богині води Дани та бога світла Ора, які одружуються саме о цій порі. І хоча лікування відварами трав (при важких випадках) доводилося проводити цілий рік до наступного свята, все ж розпочати пити траву слід було саме в Купайлівську ніч.

Інші групи дівчат, яких турбували недуги шкіри, збиралися вдосвіта й, вибравши галявини з відповідною травою (підмаренником, чебрецем, материнкою, звіробоєм, м'ятою тощо), купалися у росі (повторюючи обряд протягом 10-15 наступних ранків). Знахарки ж збирали досвітню росу в горщики й використовували для лікування багатьох недуг та закликання дощу в посуху.

Виконавши основні купальські обрядодії люди розходилися додому. Годилося йти з оберегами (вінками на голові та перевеслом на поясі), ні в якому разі не оглядатися, можна було взяти з собою у вузлик купальського попелу. З його допомогою можна було взнати, хто відьма, бо та неодмінно мала прийти й просити "того що маєш", щоб не втратити силу.

Люди вірили, що всі купальські атрибути (вінки, перевесла, гілочки деревця, попіл, роса) мали не лише лікувальні властивості, але й значну оберігаючу силу від нечистих духів та відьом, що особливо активізувалися в Купальську ніч. Крім того, господарі для захисту свого обійстя в час Купайла запалювали на воротах "весільну" та "стрітенську" свічки, а також забивали в стовпці залізні зуб'я від борони. Обереговим зіллям називали й кропиву, яку клали на підвіконні, порозі, стайнях, і корінь Петрових батогів (цикорію польового).

Особливо загадковими були розповіді про цвітіння папороті в ніч на Купала. Для того, щоб це побачити, слід було вночі піти до куща папороті, розіслати під ним полотно (рушник), на якому святили паску, освяченим у церві ножем обвести навколо себе, покропити рослину свяченою водою й прочитати молитву. Тоді нечиста сила буде намагатися прогнати й налякати чоловіка (вітер, шум, кидає каміння й пруття), але не зможе подолати окреслене коло, тому не слід боятися. А опівночі папороть розцвітає світлою жариною й падає в полотно, тому його слід одразу ж згорнути й сховати за пазуху. Такий сміливець набуває можливості бачити, як переходять із місця на місце дерева, розуміти мову птахів, тварин, рослин і дерев, зможе відшукати заховані в землі скарби і заволодіти ними. А на Чернігово-Сіверщині М. Максимович занотував повір'я про вогненний цвіт не лише папороті, але й ліщини.

Схожа з українською купальська обрядовість була поширена не лише практично у всіх слов'янських, але і в інших народів Європи та навіть в Індії. Зокрема, болгари вірили, що на Купала Сонце "танцює, крутиться і розмахує шаблями", польські дівчата випікали обрядові сонечка, а англійці шукали папороть, але не заради цвіту вогнистої квітки, а задля насіння, яке може зробити людину невидимою.

Примічали в цей день і погоду: зоряна Купальська ніч - на грибне літо, велика роса - вродять огірки та горіхи, дощова погода - на неврожайний рік. А сакральні знання, суть яких не вповні зрозумілі й сьогодні, люди намагалися зберегти в народній творчості… "Зелене Купало в літо упало".

Матеріали підготував Гурбик Андрій Олександрович
к.і.н., ст. науковий співробітник
Інституту історії України НАН України

Джерело:
http://diaspora.ukrinform.com/traditions-july.shtml

Etna 13-06-2008 22:35

Традиции празднования
Иван Купала принадлежал к числу самых почитаемых, самых важных, самых разгульных праздников в году, в нём принимало участие всё население, причём традиция требовала активного включения каждого во все обряды, действа, особого поведения, обязательного выполнения и соблюдения ряда правил, запретов, обычаев
Иванов день заполнен обрядами, связанными с водой. Поутру в Иванов день купаться - обычай всенародный, и только в некоторых областях крестьяне считали такое купание опасным, так как в Иванов день считается именинником сам водяной, который терпеть не может, когда в его царство лезут люди, и мстит им тем, что топит всякого неосторожного.
По древнему поверью, Иван Купала олицетворяет расцвет сил природы. В основе обрядов лежит почитание воды и солнца. Издревле было принято в ночь на Ивана Купалу на берегах рек и озер разжигать обрядовые костры. Через них бросали венки, прыгали.
В день Ивана Купалы купались в росе и воде. Считалось, что Иванова роса помогает от угрей и прыщей, если ей окропить стены дома и кровати, то перестанут водиться клопы и тараканы. По народным представлениям, в этот день солнце действует с особенной живительной и возбуждающей силой. Есть несколько народных примет на этот день. “На Иванов день солнце на восходе играет”. “Сильная роса на Ивана — к урожаю огурцов”. “На Ивана ночь звездная — много будет грибов”. “Если дождь заплачет, то через пять дней солнышко будет смеяться”.
Июль – месяц летнего солнцестояния. 7 июля многие народы отмечали один из самых древних праздников — Ивана Купалы (Ивана - Травника). Корни этого праздника уходят в эпоху язычества, но до сих пор сохранились некоторые элементы купальской обрядности в современном быту людей, живущих в отдалении от крупных населенных пунктов, прежде всего - в сельской местности. В коллективной монографии, посвященной исследованию народной культуры населения Ленинградской, Новгородской, Псковской областей, говорится о том, что “на большей части территории русских элементы купальской обрядности были частично утрачены. Но на Псковщине этот праздник сохранил свое первоначальное значение”.
Праздновать Иванов день начинали 6 июля. Из рассказов местных жителей мы узнали, что в этот день не работали - только по крайней необходимости [… Карову абрядить, есть згатовить, сена убрать, а так не работали …].
Все информанты знают этот праздник. Чаще всего говорят о двух днях этого обряда. Первый день называют по-разному, иногда даже один и тот же человек: День Купальни, Иван, Купальня, Пятенка. Прошлогодний материал дополняет этот список: Иван Купала, Иван-Купальня, Травный Иван, Иван-Травник, Цветной Иван, Иванов день, Иван Купальный. В работе Т.Н.Ивановой / территория не указывается/ зафиксированы названия: Богослов, Иван Богослов, Иваньский день, Иван-Креститель; Купальный Иван; Заваркуш, Иван Травный, Иван Веничный; Иван-Градобой, Иван-Градобойник. Раньше в этот день, как и сейчас, собирали травы и цветы, которые в настоящее время в народной медицине используются как лечебные […Рвать хадили звярабой, рамашки, тыщалистник …] ( д.Красяково).
Также днем собирали цветы для гадания – богатки. Об этих цветах упоминали почти в каждой деревне, в которых мы были [Рвали багатки, загадывали желание на суженова и клали пот падушку или на потолок; если распустится цвяток, значит жылание сбудится], [Багатки рвали, пот подушку, на потолок торкали. Если распустится, будешь живой и здоровый, а если не распустится, то умрешь]. Отмечается этот обычай и в других деревнях. В работе А.Войтенко на материале Подмосковья записано гадание на 12 цветах: “Гадали в Иван Цветной. Иван-Цвет бывает в июле. Клали двенадцать цветов и приговаривали: ”Иван, цвет цветов, щастья мне нагадай”. А сами цветы распределим и на каждый загадаем. Потом одна воровая (ловкая) начинает выкликать цвет: берет цвет и говорит: “Этому чаво?” А тебе надоть свой цвет угадать. Какая угадала, у той, значит, сбудется”.
В д. Забелье-3 мы услышали, что в день перед Иваном вяжутся веники на весь год. Имеются об этом свидетельства и в литературе о купальской обрядности на Псковщине. Вечером перед Ивановской ночью женщины и девушки пели песни, но в разных деревнях они отличаются: например, в деревне Забелье-3 исполняют песню:
[Разыгрался серый конь, Разбил землю копытом],
а в деревне Кросяково поют другую песню:
[Сегодня Купальня, а завтра Иван– Будет лихо, девки, вам].
Называют эти песни иванские.
По поверью, Ивановская ночь (это можно назвать вторым днем) считалась временем разгула нечисти: на болотах устраивались сборища колдунов и ведьм. Об этом пишут в исследовании “Историко - этнографические очерки Псковского края”/С.235/. В деревне Красяково мы узнаем, что [Ведьмы вечна затягивали в омуты- береговые, при воде живуть которые]. Чтобы уберечь от злых духов животных, люди выкапывают чертополох и вешают на хлев [Нада деда выкопать и повешать над дверями у хлеву, у хаты, на каптур], [перед Иваном нада деда выкапать, на хлев положить, чтобы колдуны кололись] (д.Осыно).
В старое время в ночь на Ивана Купалу девушки плели венки и бросали их в воду. Как рассказывала Евгения Александровна Дорофеева из деревни Забелье-3: […Вянки должны состоять из 16 видов трав, а трава разныя, и калакольчик, и звяробой, тыщалистник, да разныя трава]. Из литературы известно, что в Порховском районе венки плели из 12 видов трав. Обряд бросания венков в воду и гадания на суженого раньше назывался на некоторых русских территориях “молчаливая вода”.
Из литературы мы узнали, что повсеместно в Ивановскую ночь жгли костры. Их обычно раскладывали на возвышенностях в ржаном поле, на берегу водоема или на месте традиционных гуляний молодежи. Жгли бочки, пни, надетые сверху на шесты колеса и пуки соломы. В некоторых местах с горящим пуком соломы ходили по полям. Около костров веселилась молодежь: пела песни, плясала, качалась на качелях, установленных поблизости. Любимым развлечением молодежи было перепрыгивание через костер, в одиночку или парами. В Ивановскую ночь, как и в Святки, молодежь не придерживалась обычных норм поведения. Девушки и парни рядились, т.е. надевали вывернутые наизнанку шубы. Загоняли в рожь Иванов и Марий; шалили в деревне: закладывали печные трубы или подпирали ворота и двери изб; катались и боролись во ржи.
В деревнях Себежского района мы тоже услышали, что в эту ночь могли закрыть трубу [Залисть на трубу, положить стекло, чтобы дым у хате был] (д.Красяково).
Гадания на Ивана Купалу

ПРЫГАНЬЕ ЧЕРЕЗ КОСТЕР:
В ночь под Ивана Купала разводится большой костер из сучьев и соломы и прыгают через огонь с разбега, причем, удачный прыжок, если пламя не коснется прыгающего и не будет искр, - обозначает выход замуж или удачу.
УСЛОВИЯ ГАДАНИЯ:
Все гадания, а также перемена личины, т.е. маскарад, осуждались церковью в свое время и считались делом нечистым. Вот почему в народных обычаях время гаданий обязательно приурочивалось к 12-ти часам ночи. Наиболее удачными днями гадания считаются святки, ночь под новый год, под крещенье, и летом - день Ивана Купалы. Обычно в старину, гадавшие и ряженые в день освящения воды на крещенье, несмотря ни на какой мороз, окунались в проруби, смывая этим свои грехи.
УСКАНИЕ ВЕНКА:
На Ивана Купала бросить в реку венок из березы: если потонет - смерть, поплывет - замуж выйти, к берегу прибьет - незамужней быть.
Характерная примета Ивана Купалы- многочисленные обычаи и предания, связанные с растительным миром. Травы и цветы, собранные в Иванов день, кладут под Иванову росу, высушивают и сберегают их, почитая больше целебными, нежели собранные в другое время. Ими окуривают больных, борются с нечистью, их бросают в затопленную печь во время грозы, чтобы предохранить дом от удара молнии, употребляют их и для разжигания любви или для “отсушки”. В день Ивана Купалы девушки завивают венки из трав: Иван-да-Марьи, лопуха, богородицкой травы и медвежьего уха; вечером пускают эти венки на воду, наблюдая, как и куда они плывут. Если венок тонет, значит, суженый разлюбил и замуж за него не выйти. Из чудесных трав собираемых в это время, стоит назвать “плакун-траву”, особенная сила которой, по мнению крестьян, заключена в её корне, имеющем свойство прогонять злого духа; владелец же корня будет внушать к себе страх; “терлыч-трава” употребляется для очарования парней девушками: они носят её у себя за пазухой и приговаривают: “Терлич, терлич, хлопцев покличь!” Трава чернобыльник, по народному поверью, противна ведьмам и охраняет от них дом и двор. Её же заплетают в плети и кладут под Иванову росу с приговором: “Мать-земля, отец-небо, дайте рабам вашим от этой травы здоровья!”
Травка “зяблица” помогает от ребячьего крика и от бессоницы; высушенным “расперстьицем” присыпают больные места на теле- порезы, нарывы, опухоли; “пастушью сумку” издавна заготавливали как хорошее кровоостанавливающее средство при различных кровотечениях; страдающие ревматизмом собирали в большом количестве жгучую крапиву; для лечения ран, ожогов запасались заячьей капустой; на случай простуд, кашля необходимо было иметь дома мать-мачеху, душицу, багульник.
А еще на ночь Ивана Купала надо поймать живую гадюку, продеть сквозь ее глаза белую нитку, и этой ниткой прошить какую-то из носильных вещей своего избранника.

Джерело:
http://slavs.org.ua/yazycheskii-prazdnik-ivana-kupaly

Etna 18-06-2008 23:35

Розумна стаття про еротичний підтекст Купала і рослинну символіку!!!!!

«Еротично-прокреативна домінанта обрядовості русально-петрівчаного періоду безпосередньо продовжується і посилюється під час Івана Купала – свята, обрядовість якого має виразний космогонічний характер [81,7]. З-поміж різноманітних атрибутів купальського святкування привертає увагу пара "гілка (деревце, тичка) і солом'яна лялька (або в'язанка соломи)", які, з одного боку, можуть розцінюватися як рослинні еквіваленти антропоморфної пари Купала – Марена, а, з іншого, за ознакою "сухий"(солома)/"мокрий" (зелене деревце чи гілка) корелюють з парою вогонь/вода – невід'ємними обрядовими символами цього свята.
Хоча русальне і петрівчане святкування у часі майже співпадають з Купалою і, окрім того, русальна і купальська обрядовість виявляють певну подібність з огляду на символіку і функції їх елементів, все ж Купала було самостійним святом піку літа, яке базувалося на комплексі уявлень і вірувань, суттєво відмінних від тих, що лягли в основу свят початку-середини літа. Купала і Марена – трагічна, "аномальна" пара, так само, як і (первісно) русалка і водяник, проте трагізм першої пари зумовлений іншими причинами, ніж трагізм другої. Втім, як зазначає С.Парсамов, є підстави говорити про те, що такий елемент обрядовості і пісень Івана Купала, ж потоплення одного з обрядових атрибутів (і, відповідно, мотив потопання персонажа у купальських піснях) є самостійною складовою у складі купальського комплексу, яка продовжує тему потоплення дівчини-русалки [62,192-193]. Проте слід зауважити, що занурення у воду в українській народно-поетичній творчості співвідносяться з "повінню почуттів", неконтрольованою згубною пристрастю і, таким чином, можна стверджувати, що мотив потопання чи купання ("Марена потонула", "Іван купався") є органічною складовою купальських пісень. Цей мотив у купальських піснях акцентує хтонічний, "темний", небезпечний аспект любовного зв'язку або ж меланхолійний, тужливий настрій, викликаний роздумами про кохання:

Купала на Івана,
Купався Іван да в воду впав.
Купала на Івана.
Шли дівочки по ягідочки.
Купала на Івана,
Купала на Івана,
А молодиці на полуниці.
Купався Іван да в воду впав.
Прийшли слуги до матінки,
Купався Іван та в воду впав.
- Ненько-матінко,
Маринка втонула, плахта зорнула.
Як прийшлося дівці Маринці перед вести,
Перед вести, на Дунай плисти.
Дівка Маринка утонула.
Маринка втонула, плахта зорнула [36,164].

Ой на Купала, на Івана
Там ластівонька купалася,
На беріжечку сушилася,
Дівка Настуня журилася,
Що ще рушничків не наткала,
Собі Петруся сподобала,
Що ще рушничків не зробила,
А вже Петруся полюбила [36,163].

Вода – прокреативна і очисна стихія, яка до того ж мислилася ж "жіночий" символ, корелює у контексті купальської обрядовості з вогнем – ще одним запліднювальним і очисним началом, котре асоціюється вже з чоловічим первнем: "Вогонь [...] через свою пірамідальну форму та з огляду на плідну силу сонця вважають за символ фалоса [...]" [16,264]. Вогонь як обрядовий символ з'являється у контексті купальської обрядовості у різних формах (свічки, смолоскипи, купальське вогнище), проте наявність еротичних імплікацій (здебільшого пов'язаних зі згубним, "спопеляючим" аспектом кохання) можна зафіксувати, фактично, у кожному з випадків. Наприклад, купальський вінок із причепленою до нього свічкою, пущений вночі за водою, можна потрактувати як поетичну символізацію пристрасного любовного зв'язку, чиє майбутнє визначають невблаганні хтонічні сили. Спалення гілки (деревця) – "Марени" і (або) ляльки-"Купали", підпалення встановленого на дереві чи на тичці колеса, обмотаного соломою, або в'язанки соломи можна потлумачити як уособлення згубного інцестуального зв'язку міфологічних персонажів Купали і Марени (Івана і Марини, Марії). Напевно, з огляду на подібні негативні конотації "гільце", "купайло"часто сприймається у складі купальської обрядовості як знак відьми [37,18-19]. Як символізацію недозволеного з точки зору народної моралі – і через це фатального – дошлюбного сексуального зв'язку слід розглядати, на нашу думку, мотив спалення дівчини у такій купальській пісні (до речі, зауважимо, що спалення дівчини під деревом – популярний мотив також і весільних пісень):

Ой попід лужком
Та оре Іван плужком.
Ой оре, оре та на шлях виганяє,
Він молодую дівку стиха підмовляє.
Виліта зузуля та із темного луга,
Не слухай, дівчино, ти Івана-дурня,
Я, сива зузуля, та весь світ злітала,
Я на вербі грушок не з'їдала,
Золотих дівочок нігде не видала.
Молода дівчина зузулі не слухала,
Та з Іваном сіла, сама поїхала.
Молодий Іван ізрадив дівчину,
Прив'язав її до сосни косима,
Прив'язав же він та на шлях очима,
Запалив сосну з верха до коріння [...] [109,31].

В контексті уявлень, пов'язаних з купальським святом, сюжетну лінію наведеної пісні можна також потрактувати як туманну проекцію фрагмента баладного сюжету про інцестуальний зв'язок брата і сестри. Дізнавшись про те, що він покохав рідну сестру, Іван вбиває її.
Рослинні образи, так само як і символи вогню і води, формують один з центральних семантичних блоків купальської обрядовості. Саме у пов'язаній зі святом Купайла легенді про виникнення двоколірних квітів ("іван-та-мар'я", "брат-та-сестра") знаходимо прямі вказівки на те, що ж стало причиною парадоксальної ситуації, в якій опинилися Марена та Купайла. Інцест за критеріями міфопоетичної моделі світу – явище екстраординарне, і внаслідок цього (як і всі незвичні природні і суспільні явища) амбівалентне. Порушення екзогамії – це нехтування усталеними "буденними'' традиціями колективу і, отже, інцестуальний зв'язок є для профанного виміру злочином. Проте людина, яка поставила себе поза моральними законами суспільства, тим самим задекларовує свою приналежність до "антисвіту", який уявляється і джерелом потужних руйнівних сил, і генератором прокреативно? енергії. Сюжет відомої балади про інцест брата і сестри невипадково закінчується тим, що з тіл закоханих виростають квіти. Причетність інцестуальної пари до потойбічного світу дозволяє молодим людям стати носіями потужної енергії плідності, що спричиняє проростання квітів з їх тіл, але, разом з тим, і позбавляє грішників людської подоби.
Слід звернути увагу на те, що в купальських піснях перетворення Івана або Марини на квіти є наслідком насильницької смерті одного з цих персонажів:

Іване, Івашечку, не переходь доріженьки,
Іване, Івашечку!
Перейдеш, виноват будеш, Іване, Івашечку!
Піймаю – зарубаю, Іване, Івашечку!
Посічу тебе на дрібний мак, Іване, Івашечку!
На дрібен мак і на кашечку, Іване, Івашечку!
Да посію тебе у трьох городочках, Іване, Івашечку!
В первому городочку да любисточок, Іване, Івашечку!
У другому городочку да барвіночок, Іване, Івашечку!
У третьому городочку до васильочок, Іване, Івашечку!
Що любисточок – задля дівочок, Іване, Івашечку!
А барвіночок сади устеляє, Іване, Івашечку!
А василечок три запахи має, Іване, Івашечку! [36,165].

Маринко, моя дівко,
Ти Мариничу, ти муий паничу,
Йване, Ивашеньку,
Торох, торох та по дорозі,
Голос, голос та по діброві.
Що ж то за торох да по дорозі?
Що ж то за голос да по дуброві?
Ой то брат сестру зарубать хоче,
Ой сестра брата та просилася:
– Ой братику муий, голубчику,
Не рубай ти мене у субуитоньку –
Й у недільку рано-пораненьку;
Посічи ти мене да на друибен мак,
Да посій ти мене и у трох городочках, [...]
А й уродиться да трой-зіл'єчко:
Що перве зіллє то ж василечки,
А другие зіллє то ж барвіночок,
А третє зіллє то ж любисток.
Що ж любисток за для любощей,
А барвіночок за для дівочок,
А василечки за для пахощей [91,213].

Etna 18-06-2008 23:36

О.Потебня згадує в одній зі своїх робіт про те, що вбивство братом сестри в одній з польських собуткових пісень вмотивоване позашлюбним материнством дівчини [66,224], але це явно більш пізнє пояснення агресивної поведінки брата. Наведені пісні (з яких у першій погроза вбивства йде від дівчини або дівчат), по суті, є вербальним описом обрядових дій, які відбуваються після закінчення святкування Купала: опудало чи гілку ("Купайло'' чи "Марену") розривали і несли на городи, вірячи, що від цього краще будуть рости огірки, капуста [91,196]. По суті, в цьому обрядовому дійстві, ремінісценції якого знаходять свій вираз у купальських піснях, можна вбачати редуковану, "пережиткову" форму розривання і розкидання по ниві шматків людської жертви, котру у деяких народів офірували полю перед початком засіву або в період проростання сходів з метою підсилення родючої сили поля життєдайною енергією людської крові [84,364-365]. Втім, можливе й поетично-символічне потлумачення мотиву виростання зелені з тіла вбитого персонажа, адже насильницькі, деструктивні дії (ламання, роздирання, биття), так само, як і сіяння й проростання квітів належать до шлюбно-еротичних мотивів української народної пісенності [66,22].
Ми далекі від того, щоб ставити собі за мету реконструювати логічний, цілісний сюжет "праслов'янського" космогонічного міфу, який у драматизованій формі відтворювався засобами ритуалу під час свята літнього сонцевороту, і з'ясовувати місце "божеств" Купала і Марени у пантеоні давньослов'янської міфології. Втім, нам видається цікавою думка Ю.Петухова про співвіднесеність пари Купала–Марена із парою "справжніх" богів – Аполлона і Артеміди [64]. На користь цієї гіпотези свідчить як зовнішня подібність імен Купали й Аполлона, так і спільність деяких мотивів купальської обрядовості та міфів про Аполлона, зокрема, проростання квітами тіл людей (згадаймо, що, за міфами, завдяки втручанню Аполлона виникли гіацинт, лавр, кипарис) та інцестуальний зв'язок брата й сестри (Аполлон і Артеміда – близнюки, а про близнюків різних статей існували архаїчні уявлення, нібито вони стають інцестуальними партнерами ще в череві матері [56,174]).
Зрештою, "стрункі", логічні реконструкції міфологічної "першооснови" купальського свята в цілому видаються нам досить сумнівними. Зведення до загального знаменника поліфонії свята Івана Купала, встановлення однозначних логічних зв'язків між елементами купальської обрядовості, пошук її монооснови – це нав'язування об'єкту вивчення властивостей, абсолютно йому не притаманних Купала – це не струнка система обрядових дій і фольклорних творів, а, скоріше, їх конгломерат; хаотичність, суперечливість, поліваріантність фрагментів купальського свята є не стільки наслідком "забуття" сенсу Купала, спричиненим тривалою боротьбою церкви з купальськими "біснуваннями", не стільки результатом історичних нашарувань і "дефектів трансляції" купальської обрядовості від покоління до покоління (хоча все це, безперечно, не можна не враховувати), а є передусім органічною властивістю Купала, яке відтворює невпорядкованість, парадоксальність, аструктурність Хаосу. За допомогою рослинних образів у континуумі обрядового "метахаосу" реалізується спектр значень, пов'язаних з проявами як Еросу, так і Танатосу (еротичні конотації рослинних символів у складі Купала корелюють з похоронними елементами купальської обрядовості).
Так потужно прокреативні потенції Хаосу активізуються в купальському ритуалі останній раз протягом календарно-обрядового циклу: річний цикл життя природи, ниви добігає кінця, і після ще одного, але вже слабшого, сплеску в обрядовості жнив символічні прояви Хаосу замруть до початку нового обрядового циклу.


81. Тавлай Г.В. Белорусское купанье. Обряд, песня. – Мн., 1986.
62. Парсамов С.С. Водно-мифологические персонажи земного происхождения. – Кировоград, 1995.
36. Календарно-обрядові пісні. – К., 1987.
16. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К.,1995.
37. Камінський В. Свято Купало на Волинському Поліссі // Етнографічний вісник. – К., 1927. – Кн.5.
109. Moszynska J. Kupajlo tudziez doroczne і inne swieta z dodatkiem niektorycb obrzedow і ріеsnі weselnych ludu ukrainskiego z okolic Bialej Cerkwi // Zbior wiadomascі do antropologii krajowej. – Kr., 1881. – T.5.
91. Чубинский П.П. Труды Этнографостатистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западний отдел. Материалы и исследования. – СПб., 1872. – Т.3.
84. Токарев С.А. Эротические обычаи // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – М., 1983.
66. Потебня А.А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. – Варшава, 1883. – Т.1.
64. Петухов Ю. "Не стригущий власов..." // Наука и религия. – 1989. – № 9.
56. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х тт. – М., 1991. – Т.1.

Джерело:
Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості // Ритуал. Студії з інтегральної культурології. – Львів, 1999 – С.32–55.
http://www.svit.in.ua/sta.htm


Годинний пояс GMT +3, час: 20:46.

vBulletin v3.5.3 (Український), Copyright ©2000-2022,
Переклад зробив Всеслав